У селі Петрівці Миргородської громади сьогодні віддали шану земляку, військовослужбовцю, захиснику України Дмитру Степанюку. Відважний боєць мужньо захищав українську землю. Понад усе бажав миру в нашій країні та найшвидшого повернення додому. На жаль, 17 лютого 2025 року у запеклому бою на Донеччині серце молодого воїна перестало битися.
Дмитро Анатолійович Степанюк народився 01 липня 1990 року. Це людина складної і навіть трагічної долі. У віці 6 років він опинився без рідних – мати кинула його у привокзальній ідальні в Кобеляках. Хлопчик пам’ятав лише, що звати його Дмитрик, а тато - Анатолій. Прізвище Степанюк, як і дату народження, Дмитро отримав у дитячому будинку Кременчука, де і пройшло його непросте дитинство.
Після школи опанував робітничу спеціальність слюсаря-ремонтника в одному із Кременчуцьких професійно-технічних училищ, пройшов спеціальну підготовку і влаштувався на роботу в охоронну фірму «Еверест». Працював у Запоріжжі, Одесі, Кіровограді, а згодом і в Києві.
Замкнений, скромний і відповідальний хлопець мріяв про родину. У 20 років Дмитро нарешті зустрів споріднену душу, розуміння і підтримку. На одному з підприємств столиці, яке він охороняв, начальником зміни працювала Людмила Василівна Климко. Ця чудова жінка замінила Дмитру маму, стала надійною опорою у житті. Людмила Василівна порадилася із своїми трьома дітьми і запропонувала Дмитрові жити з ними у Петрівцях. Родина Климків стала йому рідною. У 2010 році у Дмитра Степанюка нарешті з’явився дім, куди він повертався після робочих вахтових змін.
Кривава війна закреслила молоде життя. Довелося воюватина на одній з найгарячіших ділянок бойових зіткнень – на Донеччині. 17 лютого 2025 року у запеклому бою воїн поліг смертю хоробрих. Поховали Героя на сільському кладовищі.
Загиблі герої – наша пекуча незагойна рана. У наших серцях Дмитро Степанюк навічно залишиться незламним героєм, який віддав життя за Україну. Його відвага і самопожертва залишаться назавжди в історії нашої країни і нашої громади.
