Вже десять років наші міста і села страждають від нещадних атак московитів, що намагаються знищити нашу націю. Третій рік триває повномасштабний конфлікт і кожен з нас змушений взяти до рук зброю, щоб захищати Україну. Ми тримаємо оборону на всіх фронтах, вірячи у перемогу, яка буде за нами – за світлом і правдою.

Але ця боротьба приносить нам важкі втрати – життя наших найкращих синів і дочок, Захисників і Захисниць. Кожна така смерть приносить невимовний біль у наші серця.

Траурна тінь лягла на Миргородську громаду. Ми прощаємося з нашим героєм-захисником, Валентином Леонідовичем Челканом, який загинув 30 червня 2024 року під час виконання бойового завдання. Валентин народився 4 листопада 1981 року в нашому місті. З дитинства він був щирим, доброзичливим і майстерним хлопцем, який захоплювався технікою. Після закінчення загальноосвітньої школи №1 імені Панаса Мирного він отримав спеціальність «Технік газового господарства» в Хорольському державному агропромисловому коледжі.

Почавши працювати, Валентин розвивав свої навички та будував плани на майбутнє. Він мав золоті руки, вмів вправлятися з електрикою та обладнанням, був умілим будівельником і водієм. Завжди усміхнений і готовий допомогти, він був справжнім патріотом і приєднався до Збройних Сил України під час антитерористичної операції. Валентин служив у 831-ій бригаді тактичної авіації, де його професіоналізм і відданість неодноразово відзначали нагородами.

Валентин Леонідович був не лише солдатом, а й люблячим чоловіком та батьком. Він радів народженню донечки і був гарним батьком для прийомного сина Романа. Однак повномасштабна війна внесла свої жорстокі корективи. З початку вторгнення він служив у місці дислокації військової частини, а навесні 2024 року був направлений на фронт.

30 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання, Валентин загинув, залишаючись вірним своїй Батьківщині, побратимам і родині до останнього подиху. Українці платять високу ціну за свою незалежність. Кожен визволений метр землі просякнутий кров’ю найкращих наших синів і дочок. Їхня віра та самопожертва надихають нас продовжувати боротьбу. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо.

Серце справжнього патріота і мужнього воїна перестало битися. Ми поділяємо горе та висловлюємо щирі співчуття родині героя, особливо мамі Світлані Петрівні та дружині Юлії Миколаївні. Нехай Господь втамує ваш біль і полегшить гіркоту втрати.

Наша безмежна шана Валентину Леонідовичу. Його смерть не була марною – він з честю виконав свій обов’язок і поклав життя за рідну Батьківщину.

Ми віримо у перемогу!

Слава Україні!

Смерть ворогам!