Цивільний захист Карта укриттів

Військомат Центр зайнятості АМУ Захист прав споживачів
Спогади видатних уродженців Полтавщини про Голодомор
2019-11-24

Вони зуміли реалізувати себе попри травму пережитого у 1932-1933-му. Стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці. Вони не забували про Голодомор, але ця пам’ять не стримувала їх розвиток, а робила сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати. Геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Завдяки їм Сталін програв – Голодомор не зламав Україну. Згодом після десятиліть нищення вона звелася на ноги і в 1991-му поставила крапку в історії комуністичної імперії. Серед незламних і наші видатні краяни.

 Анатолій ДІМАРОВ (1922 – 2014), письменник, мемуарист, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Народився на хуторі Гараськи на Полтавщині, у заможній родині вчителя Андроніка Гарасюти. Мати Анатолія була дочкою священика. Під час колективізації родину розкуркулили. Батьки Анатолія були змушені розлучитися та приховати походження двох своїх дітей, щоб вберегти їх від репресій. Мати змінила документи Анатолію та його молодшому братові Сергію, і вони отримали прізвище покійного сільського вчителя – Дімаров. Із ним і довелося прожити життя у радянській державі. Лише на восьмому десятку років, вже у незалежній Україні Анатолій Дімаров відкрив своє справжнє прізвище читачам у автобіографічному творі «Прожити й розповісти».

Війну Дімаров пройшов на фронті та у партизанському загоні, був поранений. Пізніше працював у газеті «Радянська Волинь», навчався у Літературному інституті імені Горького в Москві та у Львівському педагогічному інституті. Належав до Спілки письменників України.

Журналістка Наталія Малімон написала про почуте від Анатолія Дімарова про Голодомор: «Пригадую, як з гумором розказував, що якось у їхню хату зайшов чоловік, весь опухлий від голоду, налитий мертвою водою... Він вже не міг говорити, щось белькотів. «А ми ж чули, що люди людей їдять, і в нас були такі факти. То так з молодшим братом Сергієм злякалися, що висадили вікно разом із рамою!» – сміявся з печаллю в очах Анатолій Андрійович».

Дімаров одним із перших у радянській літературі порушив тему голоду 1932-1933 років в Україні. Написав про це в романі «І будуть люди» (1964). Письменник постійно намагався доносити життєву правду про українських людей, зображував їхні долі в реальних умовах. Репресивні органи не стали переслідувати популярного прозаїка – ветерана та інваліда війни. Але цензура постійно препарувала його твори, викидаючи сотні сторінок, обриваючи цілі сюжетні лінії. Так сталося і з книгою його життя, історичним романом «Біль і гнів», присвяченим долі українського народу в ХХ столітті. Тільки через 45 років після першої публікації Дімаров відновив у ньому викреслені сторінки. 1982-го за цей твір нагороджений Шевченківською премією.

«Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було правду писати, що був оцим вовком поміж червоними прапорцями. Колись Григір Тютюнник сказав, що в нас уже всередині цензор сидить, і поки ми його не повісимо, справжніми письменниками не станемо».

 Катерина БІЛОКУР (1900 – 1961), видатна художниця. Народилася у селі Богданівка на Полтавщині. Малювати любила з дитинства, але батьки забороняли і навіть не хотіли пускати до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Грамоту опановувала самотужки, потай малювала, а ще грала у сільському театральному драмгуртку. Двічі намагалася вступити на навчання, але отримувала відмову через відсутність свідоцтва про шкільну освіту. У відчаї намагалася втопитися, але рідні врятували і дозволили займатися улюбленою справою.

У лихоліття Голодомору на Пирятинщині померло понад 3,5 тис. людей. Можливо, саме мрія стати художником дала сили Катерині Білокур пережити геноцид. Сама вона про це публічно не згадувала протягом багатьох років. Тільки в автобіографічній сповіді мистецтвознавцю Стефану Таранущенку Катерина обмовилася: «Ну ось уже пережила і 33 рік…».

Перша персональна виставка Катерини Білокур у 1940 році в Полтаві принесла їй славу. Художницю запросили у Москву, а згодом її твори постійно експонувалися. В 1946-1947 роках родина Білокур змушена була пережити ще один голод. Збирали останні колоски на колгоспному полі. Під впливом побаченого Катерина Білокур пише картину «Цар-Колос», яка стала вінцем її творчості.

«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – сказав Пабло Пікассо, побачивши в 1954 році на Міжнародній виставці в Парижі три картини Білокур: «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле».

Світове визнання і дружба з відомими людьми не змінили ані її сільського скромного способу життя, ані творчого запалу. Творчий доробок Катерини Білокур налічує 82 картини. Вони й сьогодні вражають своєю неймовірною красою і дивовижною майстерністю авторки.

«Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо йдуть до наміченої мети. І тоді доля винагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і незрівнянного мистецтва».

 ВАСИЛЬ БАРКА (1908 – 2003), поет, прозаїк, літературний критик, автор роману про голодомор-геноцид «Жовтий князь». Народився Василь Барка (справжнє ім’я – Василь Очерет) у селі Солониця на Полтавщині. Спочатку хлопець навчався в духовному училищі, згодом – на педагогічних курсах у Лубнах. Із 1927 року вчителював на Донбасі. Переслідуваний за викриття зловживань місцевої влади, виїхав на Кубань, вступив на філологічний факультет Краснодарського педагогічного інституту. В березні 1940 року захистив кандидатську дисертацію «Про стиль «Божественної комедії» Данте». 1941-го пішов на фронт добровольцем, двічі поранений, опинився в окупації. 1943 року Василя вивезли до Німеччини як «остарбайтера». Тоді ж письменник обрав собі псевдонім – Барка, з яким увійшов в історію. По закінченню війни вирішив порвати з комуністичним режимом і життям у СРСР. Завдяки Богдану Кравціву отримав посаду коректора у видавництві «Голос» у Берліні. Упродовж 1946-1947 років видав збірки ліричних віршів «Апостоли» й «Білий світ». 1950 року виїхав до США.

У 1932-1933 роках на Кубані 24-річний Василь перебував на межі голодної смерті. Тоді ж він їздив на Полтавщину до рідних і бачив там страшні картини голодної смерті. Під тягарем пережитого письменник протягом наступних 25 років записував різні життєві історії про голод в Україні. В США Василеві Барці вдруге довелося пережити голодні муки. Письменник згадував, що це голодування поновило гостроту відчуттів та підштовхнуло до написання давно задуманого роману: «Знаєте, навіть якщо спричиниться одна якась іскра, розпалить вогонь у пам’яті, що був у душевних ранах. […] Може, без цієї пережитої голодівки я б не зміг відновити тих фібрів, тих відтінків почування, тих безодняних, найгірших у людській істоті, де вже на межі квінсесте».

Паризький часопис «Ле Монд» назвав роман Василя Барки «Жовтий князь» «найкращим твором у повоєнній Європі на одну з найважчих тем».

«Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу... І, може, тому, що я це зазнав, тому мені пощастило в «Жовтому князі» відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті».

За матеріалами офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті

ОГОЛОШЕННЯ
     
Потреба у працівниках

Потреба у працівниках на 19 квітня 2024 року

     
     
Сплачуємо борги до бюджету громади

Переліки боржників до бюджету громади станом на 1 квітня 2024 року

     
     
До уваги ВПО!

БФ "Карітас Полтава" у рамках проєкту «Багатосекторна допомога постраждалим від війни людям в Україні» розпочинає реєстрацію на надання субсидій на оренду житла терміном на 6 місяців.

     
Архів оголошень
Poll ID 0 does not exist.

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Міста побратими

Миргородський відділ поліції

КП Тепловодсервіс

КП Миргородська управляюча компанія

Полтавська обласна рада

Полтавська ОДА

МИРГОРОДСЬКА МІСЬКА РАДА
  Адреса: 37600, м. Миргород, вул. Незалежності, 17, Тел.: 5-25-01,
E-mail: [email protected]