27 квітня цього року виповнилося б 100 років від дня народження поета Антона Шевченка, Почесного громадянина міста Миргорода, члена Національної Спілки письменників України, лауреата премії ім. Валерія Марченка (27.04.1925 - 9.01.2002). Антон Шевченко – автор багатьох прозових творів, оповідань, есе, новел, етюдів. Друкувалися його твори у журналах «Криниця», «Добромисл», в альманаху «Поезія», газетах «Літературна Полтавщина» та «Літературна Україна». Збірки Антона Шевченка, які вийшли друком: «Поліття» (1986р.), «Первинка саду» (1990 р.), «Не поле перейти» (1994 р.), «Посадив Андрійко сад» (1995 р.), «Хліб моєї долі», «Свічка сподівань» (1997 р.), «Сенс добра», «Відчуття доторку» (2000 р.), «Окраєць від зайця» (2001 р.), «Біля криниці сумління» (2002 р.).
Антон Дмитрович Шевченко народився 27 квітня 1925 р. у с. Почапцях, поблизу Миргорода. Закінчив чотири класи початкової школи у Почапцях, потім – семирічку в Миргороді (колишня неповна середня школа № 2 імені Давида Гурамішвілі), 8-9 класи – у середній школі № 7 (Миргородська гімназія імені Тараса Шевченка). Працював у колгоспі. З осені 1943 року по весну 1944 року - проходив строкову службу, був у діючій армії, воював на фронтах Другої Світової війни (брав участь у боях на підступах Дніпра, коло села Богодухівка Черкаської області). У квітні 1944 року потрапив у госпіталь м.Шуї Іванівської області. 13 квітня 1944 р. – був заарештований, за знайдені вірші про Україну його засудили до 10 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав. Покарання Антон Шевченко відбував на лісоповальних лагпунктах Унжлагу (ст. Сухобезводне Горьківської обл.). У 1954 році Антон Дмитрович повернувся до Миргорода, але все ще знаходився під пильним наглядом відповідних органів. Працював чорноробом, художником-оформлювачем, бригадиром-будівельником, майстром, інженером. Безпосередньо брав участь у будівництві багатьох важливих об'єктів Миргорода та Полтавщини. Цього ж року закінчив 10-й клас Миргородської вечірньої середньої школи робітничої молоді із золотою медаллю. Усі ці роки Антон Шевченко писав поезії, друкувався в газетах та журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Прапор», «Україна», у колективних збірниках. У 1961 році одержав довідку про реабілітацію: «за відсутністю складу злочину». Після реабілітації йому було повернуто орден Вітчизняної війни ІІ ступеня і бойові медалі. У 1962 році закінчив Полтавський інженерно-будівельний інститут (нині Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка) за спеціальністю «інженер-будівельник». З 1962 року А.Шевченко працював на Миргородській машиновипробувальній станції, звідки й вийшов на пенсію в жовтні 1991 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, медалями, срібною медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Антон Шевченко – автор багатьох прозових творів, оповідань, есе, новел, етюдів. Друкувалися його твори у журналах «Криниця», «Добромисл», в альманаху «Поезія», газетах «Літературна Полтавщина» та «Літературна Україна». У 1993 році Антон Шевченко був прийнятий до Національної Спілки письменників України, а в 1998 р. – удостоєний літературної премії імені Валерія Марченка. Збірки Антона Шевченка, які вийшли друком: «Поліття» (1986р.), «Первинка саду» (1990 р.), «Не поле перейти» (1994 р.), «Посадив Андрійко сад» (1995 р.), «Хліб моєї долі», «Свічка сподівань» (1997 р.), «Сенс добра», «Відчуття доторку» (2000 р.), «Окраєць від зайця» (2001 р.), «Біля криниці сумління» (2002 р.)
Антон Шевченко підтримував усе патріотичне, українське. Був членом нашого районового козацького товариства "Миргородський полк Українського козацтва".
Миргород високо оцінив творчість і життєву позицію Антона Шевченка. 2002 року було засновано літературно-мистецьку премію його імені, яку присуджують миргородцям за досягнення в галузі культури, літератури, мистецтва. Рішенням сесії міської ради від 27 березня 2015 року за №1 українському поету, члену Національної Спілки письменників України Антону Шевченку присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргорода".
Помер Антон Дмитрович Шевченко 9 січня 2002 р. у Миргороді. Похований та Троїцькому цвинтарі.
