29 серпня – особлива дата в календарі сучасної України. Це день, коли скорбота за найдорожчими втратами нерозривно переплітається з глибокою суспільною вдячністю та усвідомленням надвисокої вартості нашої державності. Саме цього дня українці вшановують День пам’яті Захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Дата, нерозривно пов'язана з трагічними подіями Іловайська 2014 року та соняшниковими полями Донеччини, стала вічним символом незламності духу, жертовності та невідплатної ціни української свободи.

Для Миргородської громади вшанування пам’яті полеглих воїнів – це моральний дороговказ та спільна відповідальність перед тими, хто віддав за мирне майбутнє рідного краю власне життя.

Скорботні заходи в Миргороді розпочалися на Алеї Слави. Рівно о 09:00 місто разом з усією державою завмерло у загальнонаціональній хвилині мовчання. Містяни віддали шану військовослужбовцям, правоохоронцям, добровольцям – усім, хто не повернувся з бойових завдань.

Одразу після хвилини мовчання над Алеєю Слави урочисто залунав Державний Гімн України, який присутні виконали спільно. Цього ранку навіть сигнал повітряної тривоги, що пролунав над містом як чергове свідчення реалій воєнного сьогодення, не зміг перешкодити миргородцям виконати свій священний обов’язок.

До родин полеглих військовослужбовців та всієї громади звернувся секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій, підкресливши історичну глибину нашої боротьби:

«Сьогодні вся Україна і вся наша громада схиляє голови у глибокій скорботі, віддаючи шану нашим Героям, які віддали найцінніше – своє життя – за нашу свободу, незалежність, за право жити на рідній землі, навчатися, працювати. Гаслом сьогоднішнього дня є слова: “Перемагаємо, доки пам'ятаємо”. Ми пам'ятаємо наших Героїв. Пам'ять про них і про їхній подвиг завжди буде жити в наших серцях і в серцях майбутніх поколінь. І ніхто не зітре цю пам'ять…

Пам'ять об'єднує, пам'ять дає стійкість до обману і пам'ять дає сили боротися – боротися до перемоги».

Про важливість внутрішньої підтримки, незгасного зв'язку поколінь та усвідомлення вибору наших воїнів говорила заступниця начальника Миргородської районної військової адміністрації Людмила Горобець:

«Сьогодні день, коли говорити дійсно дуже важко. Бо жодні промови, жодні правильні фрази не зменшать і не вгамують ту біль, яка оселилася у наших серцях. Сьогодні ми тут зібралися разом, щоб розділити це мовчання, розділити цей біль, обійнятися серцями, підтримати один одного і згадати тих, без кого цей світ назавжди для нас змінився. Наші загиблі Захисники й Захисниці не шукали слави. Вони були простими людьми, такими, як ми з вами. Вони любили сміятися, мріяли про майбутнє, будували плани, дбали про свої родини. Але коли прийшла біда, вони зробили найскладніший і найсміливіший вибір у своєму житті — захищати нас».

Кожен стенд на Алеї Слави – це окрема доля, обірвана молодість і нездійснені людські мрії. Менеджер у соціальній сфері КНП «Центр підтримки ветеранів» Людмила Пащенко закликала бачити за кожною меморіальною світлиною живу людину, згадуючи імена миргородських Героїв:

«Боляче і сумно стояти тут зараз, на цьому місці, де на тебе із цих світлин дивляться очі таких милих, гарних, молодих, красивих, мужніх і сміливих наших дівчат і хлопців... 

Наші Герої – це звичайні люди. Вони не є персонажами з підручників історії. Давайте згадаємо хоча б кількох: наш Руслан, який ще в школі мріяв бути військовим, бо батько військовий. Закінчив школу, ліцей, військову академію – і на передову. Йому назавжди 21 рік. Наш В'ячеслав – вчитель, колега, який змінив крейду на автомат. Наш Роман, який ціною власного життя зберіг життя своїх побратимів 58-ї мотопіхотної бригади. Наш Андрій, про якого його командир сказав: "Мені б побільше таких хлопців і ми були б уже за Уралом". Згадаємо наших сміливих льотчиків легендарної 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації. Згадаємо наших миргородців 148-го батальйону 116-ї окремої бригади Сил територіальної оборони…

Вони звичайні люди, але враз вони стали титанами. Про них обов'язково колись напишуть книги. Завдяки їм, завдяки нашій пам'яті наша Україна була, є і буде».

Важко було втримати сліз під час виступу дружини полеглого Захисника Анатолія Карбана – Альони Карбан. Вона говорила про свідомий життєвий шлях свого чоловіка, який був педагогом, багаторічним директором школи, невтомним громадським діячем, але в рішучу мить пішов на фронт, щоб підтвердити свої переконання особистим прикладом. Альона Карбан процитувала рядки з військового щоденника чоловіка:

«Жаль за втратою гарного бійця, проте воїни, які загинули за рідну землю, одразу потрапляють до раю. Тому, братове, не треба плакати. Виховуймо борців за волю України, гідних пам’яті наших Героїв. Вони не вмирають, бо ми їх пам'ятаємо.

Не всі повернуться із бою. Кому стане страшно, той, напевне, відійде вбік. А ми маємо перемагати, щоб бути вільними. Воля вартує дорого, за нею платять кров'ю. За цю волю платять кожного дня наші воїни, наші чоловіки і наші сини».

Особливою, надзвичайно зворушливою миттю заходу став виступ маленького хлопчика. Його щира та прониклива декламація змусила затамувати подих кожного присутнього:

У спогадах, у пам'яті, у серці,
  У подиху, у кроці, у житті.
  На роздоріжжі, ви по іншій стежці
  Додому повернулись, на щиті.
  Вони загинули. Їм сорому не мати.
  Пішли у небуття спочити на віки.
  Чи було легко їм своє життя віддати?
  Мовчать. Над ними лише тиша і вінки.
  І прапор гордо на вітру тріпоче,
  І серце втратою пронизано наскрізь.
  І дивляться на нас такі живі і рідні очі,
  Ми ж стоїмо, потупившись від сліз.
  Вони загинули не ради нагороди,
  То для живих — медалі й ордени.
  Найкращі діти нашого народу,
  Країни молодої дочки і сини.
  Їх пам'ять рідна поруч з нами,
  А стежка до могили бур'яном не заросте.
  І дай нам сили, Господе ласкавий,
  Звитягу їхню не зганьбити попри все.
  Безсмертні душі їх у вирій відлітають,
  Залишившись навічно янголами там.
  І хоч говорять, що Герої не вмирають,
  Героям мертвим ми завдячуєм життям.
  Не описати весь той біль словами,
  Як боляче складати їх в рядки.
  Ви спочивайте з миром…
  Ми ж за вами сьогодні всі запалимо свічки.

На знак безмежної шани присутні схилили голови та поклали живі квіти до світлин полеглих Захисників.

По завершенні офіційної частини мітингу вшанування пам'яті воїнів продовжилося духовною молитвою. Для родин військових, близьких та всіх бажаючих миргородців було організовано можливість долучитися до спільного молебню за упокій душ полеглих українських Захисників і Захисниць. Спільне звернення до Бога стало миттю внутрішнього зосередження, тихої розради та прохання про духовний захист для тих воїнів, які сьогодні продовжують тримати фронт.

Пам'ять про Захисників не повинна обмежуватися лише хвилинами скорботи – вона має виражатися у діях, витривалості та незламності тих, хто залишається жити й боротися. Саме тому одразу після меморіального мітингу учасники долучилися до Щорічного Всеукраїнського патріотичного забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України».

Миргородська громада бере участь у цій масштабній загальнонаціональній акції вже не перший раз. Кожен учасник забігу виходив на старт із прикріпленим на футболці ім'ям полеглого земляка або побратима. Подолана дистанція стала виявом особистої вдячності, внутрішньої дисципліни та символічного продовження кроків тих воїнів, чий життєвий шлях обірвала жорстока війна.

Сьогоднішній день вкотре довів: стійкість миргородців, як і стійкість усього українського народу, ґрунтується на священній повазі до власного коріння та подвигу своїх оборонців.

Перемагаємо, доки пам'ятаємо кожного й кожну.

Слава полеглим Захисникам України!

Вічна їм пам'ять!

Дивіться фоторепортаж із заходу на сторінці Миргородської міської ради у Facebook.