16 травня, попри лагідне сонце, Миргородську громаду знову огорнув глибокий сум. Жителі міста схилили голови, щоб віддати останню шану людині з великим серцем і золотими руками — Анатолію Анатолійовичу Чепільченку. Він був одним із тих, на кому тримається наша земля: спокійним, працьовитим і безмежно відданим своїй родині та країні.

Анатолій Чепільченко народився 26 липня 1972 року в нашому місті. Його пам’ятають як щирого та доброзичливого хлопця, який завжди був готовий прийти на допомогу. Після навчання у школі №4 та Миргородському ПТУ №44, він обрав шлях професіонала — став електриком. Його знали як справжнього майстра, сумлінного та відповідального фахівця, який багато років працював на будівельних майданчиках Києва, здобувши щиру повагу колег за відданість своїй справі та високу професійну майстерність.

Він був людиною мирної праці, але коли над Україною нависла чорна тінь війни, Анатолій не зміг залишитися осторонь та став на захист рідної землі. Йому довелося тримати стрій на одній із найскладніших ділянок фронту — на Донеччині, де кожен день був випробуванням мужності під щільними ворожими обстрілами.

На жаль, серце воїна, що витримало запеклі бої, зупинилося через раптову підступну хворобу. 12 травня 2026 року життя Анатолія Анатолійовича обірвалося, залишивши глибоку рану в душах рідних, побратимів та всієї нашої громади.

У глибокій тиші, що на мить охопила присутніх, громада схилила голови. Ця хвилина мовчання стала символом нашої спільної вдячності воїну, який до останнього подиху самовіддано боронив наш спокій і залишився вірним кожному слову присяги та своєму народові.

Анатолій Чепільченко пішов у вічність, виконавши свій обов’язок до кінця. Його ім’я назавжди вписане в історію нашої боротьби за свободу.

Низький уклін Захиснику та вічний спокій його душі. Слава Україні!