17 жовтня Миргородська громада зібралася разом, аби провести в останню земну дорогу свого земляка, відважного воїна, старшого солдата Олійника Ігоря Анатолійовича. Свобода та незалежність нашої держави виборюються надзвичайно високою ціною – ціною життів українських Захисників і Захисниць. Коли ворог зазіхнув на рідну землю, Ігор став на її захист і до останнього подиху зберігав вірність військовій присязі та українському народові. З глибокою пошаною та невимовним сумом схилити голови перед світлою пам’яттю полеглого бійця прийшли його рідні, близькі, колеги та небайдужі жителі громади. 

Ігор Анатолійович народився 31 жовтня 1990 року в місті Миргороді. У 1997 році він розпочав свій шкільний шлях у Миргородській середній школі №1, а згодом навчався в Миргородській спеціалізованій школі №5. Після закінчення школи продовжив здобувати освіту в Хорольському агропромисловому фаховому коледжі.

Згодом юнак був призваний на строкову військову службу. Коли після служби Ігор повернувся додому, на його плечі лягли дорослі турботи й відповідальність за найдорожчих людей – матір та молодшого брата. Він брався за будь-яку роботу й не боявся життєвих труднощів, аби підтримати родину у скрутні часи. Для свого молодшого брата Ігор був надійним порадником, прикладом мужності та відповідальності – людиною, яка фактично замінила батька й стала міцною життєвою опорою.

У 2012 році Ігор Анатолійович розпочав навчання у Вінницькому вищому професійному училищі Департаменту державної служби охорони при МВС України. Здобуті знання дали йому змогу присвятити майже три роки службі в органах правопорядку. Згодом він перейшов до служби інкасації, а ще через рік змінив напрям діяльності й аж до початку повномасштабного вторгнення працював на Миргородському заводі мінеральних вод.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року Ігор Олійник мав твердий намір стати на захист Батьківщини. Певний час сімейні обставини стримували його від вступу до війська, проте в травні 2022 року, отримавши від товариша повідомлення зі світлиною повістки, він без жодних зволікань став до лав захисників України.

Відтоді розпочався його бойовий шлях – шлях стійкості, мужності та самопожертви. У складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського Ігор стримував ворожу навалу в кровопролитних боях за Бахмут. Згодом тримав оборону Авдіївки. Пройшовши крізь важкі випробування передової, воїн здобув заслужений авторитет, отримав підвищення у військовому званні та очолив відділення. За цими досягненнями стояли не лише його непересічні особисті якості, а й глибока відповідальність за життя побратимів, вірність військовому обов’язку та незламна рішучість.

Після виведення підрозділу з Авдіївки взимку 2024 року воїн продовжив бойовий шлях на Покровському напрямку у складі 110-ї окремої механізованої бригади ім. генерал-хорунжого Марка Безручка. Там, серед постійної небезпеки та запеклого вогню, він разом із побратимами робив усе можливе, аби втримати рубежі на підступах до міста.

25 травня 2024 року в Донецькій області, на бойовій позиції старший навідник відділення кулеметного взводу старший солдат Ігор “Малиш” Олійник героїчно загинув у стрілецькому бою з російськими окупантами, до останнього виконуючи військовий обов’язок.

Понад два роки воїн вважався зниклим безвісти. Увесь цей тривалий час рідні жили між болем невідомості та надією на диво, у вірі в його повернення й чекаючи бодай найменшої звістки. Проте експертиза ДНК підтвердила непоправну правду: Захисник загинув смертю хоробрих.

Уся Миргородська громада низько схиляє голови у скорботі перед подвигом полеглого земляка. Висловлюємо щирі співчуття матері, брату, рідним, близьким і побратимам Ігоря. Розділяємо цей невимовний біль утрати всім серцем.

Поховали воїна з усіма військовими почестями під звуки Державного Гімну України та залпи трикратного салюту.

Пам’ять про мужнього оборонця, його стійкість та щиру любов до рідної землі назавжди житиме в серцях земляків.

Вічна слава і світла пам’ять Захиснику України!