Сьогодні Миргород прощався з воїном, який віддав життя за свободу України. Рідні, друзі, побратими та жителі громади прийшли провести в останню путь Руслана Іващенка — нашого земляка, мужнього захисника, для якого служіння країні стало свідомим вибором честі та відповідальності. На Алеї Слави звучали слова вдячності й пошани, лунали молитви за упокій його душі. Люди тримали в руках квіти й національні прапори, а у їхніх поглядах читалися скорбота та глибока повага. Всі присутні схилили голови перед Героєм, який віддав своє життя, захищаючи кожного з нас.
Руслан Іващенко народився 17 листопада 1976 року і був найстаршим із трьох братів. Дитинство та юність минули в Миргороді, де він закінчив школу №9, а згодом — професійно-технічне училище №44, здобувши фах столяра-тесляра. Після строкової служби, яку проходив із листопада 1994 року, Руслан працював в управлінні житлово-комунальному господарства нашого міста, а пізніше — у сфері нафторозвідки. Його професійний шлях завершився на посаді помічника бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин у ТОВ «Енергофінанс».
У 2011 році він створив сім’ю з дружиною Людмилою, у якій народився син Артур – гордість і натхнення Руслана. У жовтні 2022 року він був призваний на військову службу. Із січня по квітень 2024 року воював на Херсонщині, а з листопада того ж року обороняв позиції на Донеччині у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти.
18 листопада 2024 року Руслан загинув під час виконання бойового завдання і понад рік вважався зниклим безвісти. Увесь цей час родина жила надією на диво. Остаточну відповідь дали результати ДНК-експертизи. Руслан Іващенко до останнього залишався вірним своєму військовому обов’язку, побратимам, Україні та своїй родині.
Війна щодня забирає найкращих. Ми продовжуємо виборювати право жити у вільній країні ціною неймовірних втрат. Пам’ять про загиблих Героїв — наш моральний обов’язок і наш дороговказ у боротьбі. Світла шана Руслану Іващенку та всім, хто став щитом для України. Вони назавжди в серцях Миргородської громади.
