Весна 1986 року стала для України національною трагедією. Аварія на Чорнобильській АЕС навіки викарбувала в пам'яті мужність і героїзм тисяч людей, що першими стали грудьми проти стихії, яку спричинив вибух четвертого реактора. Пройшло 32 роки із того часу, як пробили дзвони Чорнобиля, але відгомін тих подій і до сьогодні не вщухає у людських долях і в їхніх душах.

По кожному плачуть дзвони…,

По кожному із нас.

Це крик душі, це стогін,

Наш сум, наш біль, наш час…

Ця аварія має світовий вимір, вона змусила людство зрозуміти, що подібні катастрофи можуть повторитися будь-де на нашій планеті і в будь-який час.

Згадаймо, як усе відбувалося на Поліссі - одному з найчарівніших куточків нашої України. На Чорнобильській атомній станції працювало 25 тисяч енергетиків, хіміків, будівельників та робітників і службовців інших професій. У ту трагічну ніч, коли о першій годині 23 хвилини 50 секунд 26 квітня 1986 року сталася аварія, на волю вирвався страшний атомний звір, вибухом підняв плити хімічного захисту реактора товщиною 3 метри, вагою 2700 тон, пошкодив дах та стіни центрального залу атомної станції. У повітря полетіли гарячий графіт і паливо. Почалася пожежа. Усе горіло, плавився метал. Радіоактивний попіл накрив територію України, Білорусії, Росії та країн Європи.

Найжорстокіший удар першими прийняли на себе у бою зі смертельною стихією 23 герої-пожежники із чергової варти, ВПЧ - 2 з охорони АЕС та СВІЧ -6 з охорони міста Прип'яті на чолі з лейтенантами Володимиром Правиком і Віктором Кібенком. Їм посмертно було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Цієї ж високої нагороди був удостоєний майор Леонід Телятніков - начальник пожежної частини Чорнобильської атомної станції. Звання Героя України присвоєне пожежним - старшим сержантам Миколі Ващуку і Володимиру Тишурі, які невдовзі після аварії пішли з життя.

На другий день після аварії на атомній станції було прийнято рішення про евакуацію людей із зони радіоактивного зараження. 50 тисяч жителів за дві години без паніки покинули свої помешкання, все своє майно та частинку свого життя. Тимчасова евакуація стала для мешканців міста шляхом у неповернення. Навряд чи хто з них, поспіхом залишаючи своє житло, усвідомлював, що покидає рідний край назавжди. 27 квітня життя в місті Прип'яті зупинилося…

У результаті аварії було забруднено 500 населених пунктів, 53,4 тисячі квадратних кілометрів території України. Із зони радіаційного забруднення виїхало 116 тисяч чоловік. Усього від наслідків катастрофи на атомній станції постраждало понад 3 мільйони громадян України.

У ліквідації наслідків катастрофи брало участь більше 600 тисяч чоловік і більше 1 мільйона було залучено до робіт у 30-кілометровій зоні.

Із Миргородщини в зоні відчуження працювали та охороняли громадський порядок 1274 особи: це воїни Миргородського гарнізону, воїни держспецзв"язку, мобілізовані військкоматом громадяни, співробітники міліції Миргородського МРВ, медичні працівники, водії автомашин, будівельники. Це представники майже всіх професій, яких переодягли у військове обмундирування чи білі халати. Усі проявили мужність, самовідданість і високий професіоналізм. На сьогодні в місті Миргороді проживає 454 особи, постраждалих від аварії на ЧАЕС, із них: учасники ліквідації наслідків аварії 1 категорії - 133, 2 категорії -172, 3 категорії - 96, потерпілі від наслідків аварії діти - 53. Померлих чорнобильців по Миргороду та району 238 осіб.

Серед тих, хто з перших днів ліквідовував наслідки катастрофи, були працівники правоохоронних органів МВС України, у тім числі і правоохоронці Миргородщини.

Про те, що сталося вночі 26 квітня 1986 року на ЧАЕС, стало відомо приблизно об 11 годині із телефонограми, що надійшла до чергової частини Миргородського МРВ з обласного управління МВС України в Полтавській області. Про причини і наслідки аварії на ЧАЕС ніякої інформації не було, але вимагалося, щоб особовий склад міськрайвідділу був приведений у бойову готовність і переведений на посилений варіант несення служби. Начальник Миргородського МРВ - підполковник міліції Регеда Іван Іванович - поставив конкретні завдання перед працівниками відділу щодо запобігання проникненню радіоактивного транспорту, речей у місто-курорт. Ця робота проводилася разом із штабом цивільної оборони при Миргородській міській раді, який очолював на той час полковник у відставці Пономаренко Олександр Антонович. Із 26 травня до 26 червня 1988 року він брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у місті Прип'яті. За якісне виконання своїх професійних обов'язків держава нагородила Олександра Антоновича орденом "Знак Пошани".

При Миргородському МРВ був створений пункт дозиметричного контролю, який очолив командир взводу ППС старший лейтенант міліції Маслівець Олександр Іванович, якого вже, на жаль, немає в живих.

Згодом із метою попередження витоку радіації з зони аварії через автотранспорт, речі, худобу, яка могла вивозитися з враженої радіоактивними елементами території, на Полтавщині згідно з розпорядженням Полтавського облвиконкому від 3 травня 1986 року за №196 було організовано пости радіаційного контролю. Два цілодобові пости були на в'їздах у місто Миргород: перший - на в'їзді в місто з боку Лубен, на перехресті доріг Кибинці-Миргород-Дібрівка; другий - на пункті перевірки техніки по вулиці Хорольській. Чергові на цих постах зобов'язані були мати електромегафони, журнали реєстрації автомобілів із підвищеним рівнем радіації. Перед працівниками, які несли службу на постах, було поставлено завдання контролювати рівень радіації, яку отримали люди й автомобілі, що прибували в місто Миргород та Миргородський район із території Чорнобильської АЕС, Київської, Житомирської та Чернігівської областей. У разі радіоактивного зараження одягу, автотранспорту (автомобілів, автобусів), людей менше 0,12 мкр/год. автотранспорт пропускали через пости в місця призначення, обробка техніки не проводилася. Якщо рівень радіації перевищував указану норму, то автомобілі направлялися у пункт обеззараження - у кар'єр заводу будівельних матеріалів, що по вулиці Хорольській, а люди - у санітарний пункт, який працював у приміщенні бані міста Миргорода по провулку Гоголя, 1.

Щоб на територію курортного Миргорода не міг попасти радіоактивний бруд, працівники райвідділу, що несли службу на постах, повинні були з великою відповідальністю виконувати свої обов'язки.

Кожна область України сформувала свій загін для несення служби з охорони громадського порядку та ліквідації наслідків аварії на визначеній території. Такий загін із 250 осіб був сформований і з працівників міліції Полтавщини, який у травні 1986 року прибув у селище Поліське, а звідти правоохоронці були направлені на станцію "Вільча", що за 10 км від Чорнобиля, для ліквідації наслідків аварії. У різні періоди службу в Чорнобильській зоні несли більше 30 працівників Миргородського міськрайвідділу, які з честю виконали поставлені завдання.

Безмежна шана і доземний уклін учасникам ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, які, дякувати Богу, і сьогодні живуть, незважаючи на всі випробування долі.

Міська організація ветеранів України бажає всім їм міцного здоров'я, сімейного щастя, благополуччя, довголіття та мирного неба.

Вічна слава і світла пам'ять тим, чиє життя передчасно обірвала Чорнобильська трагедія.

В.Ю.Вертелецький,

голова Миргородської міської організації ветеранів України