7 травня відзначають 120 років із дня народження Івана Івановича Гурина (1905-1995) – фольклориста, лексикографа, етнографа, мовознавця, краєзнавця, педагога, громадського діяча. Завдяки подвижницькій діяльності Івана Гурина у 1969 році засновано музей Давида Ґурамішвілі у місті Миргород, де він став його першим громадським директором.

Народився 24 квітня (7 травня) 1905 року у селі Бзів Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер Баришівського району Київської області).

Після закінчення Ржищівського педагогічного технікуму три роки працював учителем суспільствознавства та географії у Жванецькій семирічці нинішнього Кам’янець-Подільського району.

1931 року заочно закінчив Кам’янець-Подільський інститут соціального виховання, у 1938 – Київський педагогічний інститут.

Був учасником Другої світової війни.

Майже сорок років працював учителем української мови та літератури на теренах семи областей України.

Зібрав великий фольклорний, етнографічний і діалектологічний матеріал – понад три тисячі пісень, тисячі загадок, казок, бувальщин, анекдотів, голосінь, замовлянь, рецептів народної медицини, три тисячі прислів’їв та приказок. Уклав академічні збірники «Чумацькі пісні» (1976), «Весільні пісні» (1982), «Дитячий фольклор» (1984), «Українські народні загадки» (1963), «Образне слово» (народні порівняння; 1966, 1974), «Хитру сороку спіймати морока (скоромовки)» (1967), а також низку словників.

Іван Іванович ініціював спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Млинові на Рівненщині (1960).