Загиблі земляки в АТО/ООС

2021-05-06

Пам'ятаємо земляків, які воювали та загинули за єдину Україну в АТО/ООС, російсько-українській війні

Куценко Микола Олегович

Дата та місце народження: 23 вересня 1992 р., м. Миргород, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область.

Звання: Лейтенант.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 1-а окрема танкова бригада.

Куценко Микола Олегович закінчив Львівську академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2013 році. Лейтенант. Проходив службу в Чернігівській області, згодом направлений у зону АТО. Командир взводу 1-ї танкової бригади. Загинув 27 липня 2014 року у м. Лутугине Луганської області, рятуючи екіпаж танка, який потрапив під обстріл. Указом Президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно). Рішенням Миргородської міської Ради Полтавської області №6 від 17 березня 2017 року за мужність і героїзм, незламність духу при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України йому присвоєно звання „Почесний громадянин міста Миргород".

Федоряка Петро Вікторович

Дата та місце народження: 15 вересня 1964 р., с. Нова Гребля, Роменський район, Сумська область.

Дата та місце загибелі: 31 липня 2014 р., м. Шахтарськ, Донецька область

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 25-а окрема повітряно-десантна бригада

Обставини загибелі: Загинув 31 липня 2014 р. під час спроби 1-го батальйону 25-ї повітрянодесантної бригади взяти штурмом місто Шахтарськ внаслідок прямого влучення в БТР-Д ("703").

Був тимчасово похований сепаратистами біля недобудованої церкви у парку м. Шахтарськ разом з іншими бойовими побратимами. 9 жовтня 2014 р. ексгумований пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") та привезений до м. Дніпропетровська. Впізнаний дружиною та за тестами ДНК.

Місце поховання: с. Трудолюб, Миргородський район, Полтавська область.

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Ошека Максим Петрович

Дата та місце народження: 14 жовтня 1991 р., м. Миргород, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 16 жовтня 2014 р. (помер від поранень).

Звання: Молодший сержант.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 101-а окрема бригада охорони ГШ ЗСУ.

Ошека Максим Петрович народився у м. Миргород. У 2012 році закінчив Полтавську державну аграрну академію, отримав базову вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит». У 2013 році був призваний на строкову військову службу. Служив у військовій частині А 0139 у місті Києві. По закінченню залишився працювати за контрактом. Сержант, командир відділення. Коли в Україні почалася неоголошена війна, 101-у окрему бригаду, в якій служив Максим, направили в зону АТО. Помер 16 жовтня 2014 року в одній із лікарень Донецької області від тяжкого поранення, отриманого при виконанні бойового завдання.

Никоненко Сергій Григорович («Косічка»)

Дата та місце народження: 21 грудня 1962 р., с. Петрівці, Миргородський район, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 18 січня 2015 р., с. Трьохізбенка, Новоайдарський район, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Командир розвідувального підрозділу.

Підрозділ: 24-й окремий штурмовий батальйон "Айдар"

Обставини загибелі: Загинув 18 січня 2015 р. внаслідок обстрілу російськими збройними формуваннями з РСЗВ «Град» села Трьохізбенка (Луганська область). Сергій отримав важкі поранення і помер в лікарні міста Щастя.

Сімейний стан: Залишилися дружина та дві доньки (донька – Ярослава – загинула 15.10.2019 р. у лавах 101-ї окремої бригади охорони ГШ ЗСУ).

Місце поховання: м. Миргород, Полтавська область.

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням Миргородської міської Ради Полтавської області №6 від 17 березня 2017 року "за мужність і героїзм, незламність духу при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України присвоєно звання „Почесний громадянин міста Миргорода” (посмертно)".

Никоненко Сергій Григорович народився у с. Петрівці Миргородського району, Полтавської області. За станом здоров'я військову строкову службу не проходив. Працював у нафтогеологорозвідувальних експедиціях глибокого буріння в Полтавській області та на Крайній Півночі Росії. Після здобуття Україною незалежності повернувся у Миргород, став приватним підприємцем. Активний учасник волонтерського руху, а згодом й антитерористичної операції - з червня 2014 року добровільно став до лав захисників України. Командир розвідувального підрозділу 24-го окремого штурмового батальйону Збройних Сил України «Айдар». 18 січня 2015 року у с.Трьохізбенка Новоайдарівського району Луганської області отримав поранення, несумісні з життям, внаслідок нічного обстрілу села з реактивної системи залпового вогню «Град». За свіченням бійців «Айдару», Сергій Никоненко прикрив собою комплекти боєприпасів, чим вберіг не одне життя. Помер у лікарні м. Щастя.

Коряк Дмитро Володимирович («Брат»)

Дата та місце народження: 25 квітня 1989 р., м. Полтава.

Дата та місце загибелі: 11 лютого 2015 р., с. Саханка, Новоазовський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець-зенітник.

Підрозділ: Окремий загін спеціального призначення ''Азов'', Східне ОТО НГУ

Коряк Дмитро Володимирович був активним учасником Революції Гідності, входив до Свободівської сотні Самооборони Майдану. Один із організаторів Самооборони на Полтавщині. Учасник антитерористичної операції. Солдат. Стрілець-зенітник окремого загону спеціального призначення полку «Азов» Східного ОТО Національної гвардії України. Загинув 11 лютого 2015 року від осколкових поранень під час штурму ворожого блокпосту поблизу села Саханка Новоазовського району Донецької області. У ході наступу сил АТО 11 лютого під Маріуполем лінію фронту вдалося посунути на 20 км., що забезпечило надійну оборона міста.
Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Коряк Дмитро Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Тарасенко Олександр Миколайович

Тарасенко Олександр Миколайович народився 20 лютого 1977 року в м. Миргород Полтавської області. Закінчив Петрівцівську середню школу, Хорольський аграрний коледж. Проходив строкову службу у Збройних Силах України, згодом - за контрактом. Після демобілізації працював у ПСП «Ярмаківське», Миргородському комбінаті хлібопродуктів №1, пізніше – на будівельних роботах. У січні 2015 року мобілізований до Української армії. Учасник антитерористичної операції на Сході України. Боєць 95-ї аеромобільної бригади Збройних Сил України. Загинув 9 червня 2015 року при виконанні обов'язків військової служби. Похований у селі Вовнянка, Миргородського району. Рішенням Миргородської міської Ради Полтавської області №6 від 17 березня 2017 року "за мужність і героїзм, незламність духу при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України присвоєно звання „Почесний громадянин міста Миргорода” (посмертно)".

Щербань Ігор Борисович

Дата та місце народження: 24 квітня 1969 р., м. Красноармійськ, Донецька область.

Дата та місце загибелі: 26 червня 2016 р., с. Роздолівка, Бахмутський район, Донецька область.

Звання: Сержант.

Посада: Старший радіотелефоніст.

Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада.

Обставини загибелі: Помер 26 червня 2016 р. під час несення служби в районі с. Роздолівка, Бахмутський район, Донецька область.

Сімейний стан: Залишився син.

Місце поховання: с. Малі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська область.

Зубченко Олександр Миколайович ("Запал")

Дата та місце народження: 4 червня 1990 р., смт Диканька, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 10 грудня 2017 р., м. Мар’їнка, Донецька область.

Підрозділ: Українська Добровольча Армія.

Обставини загибелі: Загинув 10 грудня 2017 р. внаслідок підриву на протипіхотній міні з розтяжкою під час виконання бойового завдання поблизу м. Мар’їнка Донецької області.

Сімейний стан: Залишились батьки та сестра.

Місце поховання: м. Миргород, Полтавська область.

За зразкове виконання військового і громадянського обов’язку, мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, занесений до Книги Пошани Полтавської обласної ради. Нагороджений відзнакою Полтавської обласної Ради "За вірність народу України" І ступеня (посмертно).На 37–й сесії Миргородської міської ради, 18 травня 2018 р., депутати підтримали клопотання Відокремленого підрозділу громадської організації "Всеукраїнська спілка учасників АТО, бойових дій та миротворчих місій" в м. Миргороді щодо надання звання „Почесний громадянин міста Миргорода” (посмертно) Зубченку Олександру Миколайовичу.

Олександр Миколайович Зубченко з 1991 року проживав у м. Миргороді, де і пройшло його дитинство. До 8-го класу навчався в СШ №2, потім в СШ №3. Свою професійну діяльність розпочав з навчання у СПТУ №44, де здобув і професію за фахом електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Після навчання працював в службі охорони, згодом - слюсарем по ремонту автомобілів на Миргородському хлібозаводі. Із березня 2017 року служив в українській добровольчій армії. 10 грудня 2017 року Олександр загинув під час мінометного обстрілу с.Мар'їнка. 13 грудня Олександра Зубченка поховали на Алеї Героїв у Миргороді.

Никоненко Ярослава Сергіївна («Гера»)

Дата та місце народження: 25 серпня 1983 р., м. Миргород, Полтавська область.

Дата та місце загибелі: 15 жовтня 2019 р., м. Мар’їнка, Донецька область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Снайпер.

Підрозділ: 101-а окрема бригада охорони ГШ ЗСУ.

Обставини загибелі: Загинула 15 жовтня 2019 р. у снайперському протистоянні на позиціях ЗСУ поблизу м. Мар’їнка (Донецька область).

Сімейний стан: Залишилися мати, сестра та донька (батько – Сергій Никоненко – загинув у лавах батальйону «Айдар»).

Місце поховання: м. Миргород, Полтавська область.

Указом Президента України № 804/2019 від 5 листопада 2019 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджена орденом «За мужність» III ступеня. Рішенням 50-ї сесії Миргородської міської ради Ярославі Никоненко присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргорода" (посмертно).

Никоненко Ярослава Сергіївна народилася в Миргороді. Коли почалася війна Ярослава стала волонтером, а після смерті її батька, Сергія Никоненка (боєць «Айдара», доброволець з позивним "Косічка" , який загинув біля Трьохізбенки Луганської області 18 січня 2015 року в віці 52 роки), прийшла служити в ЗСУ. Солдат 101-ї бригади охорони Генштабу ЗСУ Ярослава Сергіївна загинула у Мар'янці від кулі снайпера, 15 жовтня 2019 року. Їй було лише 36 років. Похована в Миргороді на Алеї Героїв, поряд з могилою її батька, який також загинув у зоні АТО.

Городніченко Віктор Анатолійович

Городніченко Віктор Анатолійович народився 19.02.1996 року в селі Покровська Багачка Хорольського району Полтавської області. Закінчив Кременчуцький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Із серпня 2016 року проходив військову службу за контрактом у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Був навідником взводу вогневої підтримки 3-ї десантно-штурмової роти військової часини А1493. Військовослужбовець 28 квітня ніс службу на позиції поблизу села Зайцеве Бахмутського району, отримав кульове поранення в результаті пострілу ворожого снайпера російсько-терористичних сил. Бійцю відразу надали невідкладну медичну допомогу, потім евакуювали до лікарні у Бахмут, пізніше – до Харкова. Після виснажливих операцій він помер у шпиталі 8 травня. У загиблого залишилися мама, брат, дружина та маленька донечка. Поховали Віктора Городніченка 12 травня у Миргороді на Алеї Героїв.

Пам'ятаємо земляків-Героїв, які воювали та загинули у російсько-українській війні

Олександр Якович Оксанченко

28.02. 2022 року загинув Почесний громадянин Миргорода, депутат Миргородської міської ради, льотчик Олександр Оксанченко. Олександр Якович загинув в повітряному бою, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Полковнику Оксанченко Олександру Яковичу посмертно присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»

Полковник Олександр Оксанченко – українець, який став найкращим льотчиком-винищувачем у світі, отримав звання Героя України посмертно (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №78/2022). Він став відомим після тріумфальних польотів на авіашоу – SIAF, The Royal International Air Tattoo, International Airshow-2017, Czech International Air Fest. Його почерк і стиль виконання фігур вищого пілотажу тепер знає весь світ. Полковника Олександра Оксанченка заслужено вважають одним із кращих серед льотчиків-пілотажників бойових літаків. Похований на Алеї Героїв у Миргороді.

Степан Іванович Чобану

28.02. 2022 року у повітряному бою загинув льотчик першого класу, пілот Су-27 Степан Чобану. Коли російський агресор напав на Україну, льотчик першого класу, пілот Су-27 Степан Чобану повернувся на службу і в повітрі боровся з окупантом. Відволікаючи на себе ворожу авіацію, героїчно загинув під час боїв над Кропивницьким.

Степан Чобану народився 21 грудня 1963 року у селі Долинському, нині Ренійської громади Ренійського району Одеської області, у сім'ї робітників. Служив у військовій частині на Миргородщині. 2010 року пішов на пенсію, але 2015 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації вирішив повернутися до лав ЗСУ. Як один з найдосвідченіших льотчиків українських Повітряних Сил, постійно виконував бойові чергування в складі сил протиповітряної оборони. 24 лютого 2022 року вивів літак з-під підступного ракетного удару країни-агресора, з честю і гідністю продовжував виконувати бойові вильоти. 28 лютого на літаку Су-27 першим піднявся в повітря і вступив у повітряний бій над Кропивницьким, відволікаючи на себе ворожу авіацію, був атакований ракетами, внаслідок чого загинув смертю хоробрих. Його дії забезпечили підняття у повітря решти літаків частини, виведення їх з-під удару та перебазування на резервний аеродром. Похований з військовими почестями на військовому цвинтарі у Миргороді.

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 94/2022 від 2 березня 2022 року майору Чобану Степану Івановичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) Похований на Алеї Героїв у Миргороді. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Олександр Олександрович Шуба

15.03.2022 року під час виконання бойового завдання в районі Сумщини загинув захисник нашої громади, командир роти в/ч А7314, молодший лейтенант Шуба Олександр Олександрович. ГЕРОЙ загинув під час оборони нашої країни від російського окупанта.

17 березня Миргородська громада провела в останню путь свого земляка, справжнього воїна, вірного солдата України Олександра Шубу. Олександрович був командиром роти в/ч А7314 (батальйон територіальної оборони Миргородського району). Олександр народився 4 січня 1980 року в родині військових. Закінчив Миргородську середню школу №7. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України виконував військовий обов’язок у місії Червоного Хреста в республіці Сієра Леоне, коли там відбувались буремні події громадянської війни. Повернувся у Миргород, працював в охоронних структурах. Закінчив Полтавську філію Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Палкий патріот Батьківщини, він завжди виявляв готовність стати на захист інтересів держави і фраза «Україна понад усе!» була головним гаслом його життя. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Макуха Геннадій Миколайович

20 березня 2022 року біля населеного пункту Озерщина Київської області командир гранатометного відділення взводу огневої підтримки другої гірсько-штурмової роти військової частини А 3715 молодший сержант Макуха загинув під час виконання бойового завдання. Геннадій народився 28 серпня 1979 року в селі Кибинці Миргородського району. У 1989 році разом із сім'єю переїхав до села Петрівці. Після середньої школи обрав мирну професію товарознавця і по закінченні Київського комерційного коледжу працював у столиці нашої держави. А потім: строкова служба в лавах Збройних Сил України, військова служба за контрактом в місті Миргород, робота в охоронних структурах. У буремному 2015 році, у розпал українсько-російської війни на сході нашої держави, не вагаючись, пішов до української армії захищати цілісність і суверенітет України. Відзначений державними нагородами за мужність і героїзм. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Шульгін Володимир Миколайович

10 березня 2022 року поблизу населеного пункту Мощун загинув Володимир Шульгін. Володимир Миколайович - старший сержант, командир відділення, контрактник Миргородського ОМВК. Володимир Миколайович народився 29 квітня 1971 року в м. Миргороді. У 1988 році закінчив середню школу №6, нині Миргородську гімназію ім. Т.Г.Шевченка, у якій зараз працює його дружина Шульгіна Юлія Григорівна. Усе своє життя жив і працював в рідному місті покрівельником у Миргородському виробничому управління ЖКГ, робітником ремонтної групи МРЦ «Миргородкурорт» МВС, теслею на малому комунальному підприємстві «Візит». Володимира знають як людину із «золотими» руками. А у 2015 році він став на захист своєї рідної землі та брав безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України. 27 липня 2020 року молодший сержант Шульгін Володимир Миколайович, заступник командира бойової машини, навідник, оператор 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону, був прийнятий на військову службу за контрактом Миргородським ОМВК Полтавської області. 10 березня 2022 року поблизу н.п. Мощун російськими збройними силами було здійснено артилерійський обстріл території, у результаті якого наш земляк Шульгін Володимир загинув, захищаючи свою рідну Батьківщину. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Семеняк Михайло Сергійович

Михайло Сергійович був військовослужбовцем в/ч А1356, водієм–електриком радіостанції взводу зв’язку роти зв’язку батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення. Загинув 24 лютого 2022 року під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання в Сумській області. Михайло Семеняк був патріотом України, сумлінним військовослужбовцем, постійно удосконалював свої вміння та навички, завжди підтримував доручені йому техніку та озброєння у справному стані, проявляв розумну ініціативу, був гарним другом для товаришів по службі. Указом Президента України №149/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, старший солдат Семеняк Михайло Сергійович нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни" (посмертно). Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Омеляненко Владислав Григорович

Старший солдат Омеляненко Владислав Григорович народився 28.07.1993 року. Проживав з батьками в с. Шахворостівка. Вищу освіту здобув в Лубенському лісотехнічному коледжі. Строкову військову службу проходив у період 11.11.2015 р. по 24.04.2017 р.у військовій частині А1479 на посаді кулеметника. Як горе прийшло в Україну, наш земляк повернувся з-за кордону, став у стрій. З перших днів російської війни пішов захищати Україну. Стрілець-санітар механізованого батальйону військової частини А-0693 загинув у бою з окупантами 25 березня 2022 року. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Ревенко Владислав Дмитрович

Народився 07.02.1995 року в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Проходив військову службу на посаді командира взводу радіотехнічного забезпечення роти зв’язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А1356. За час проходження служби зарекомендував себе грамотним офіцером, професіоналом довіреної йому справи. Командирські навички, якості розвинені відмінно. Проявляв творчий підхід до організації якісного виконання поставлених завдань. Вольовий, наполегливий та принциповий офіцер, був авторитетом для підлеглого особового складу. 24 лютого 2022 року під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання на території Сумської області (м.Глухів) між н.п.Дубовичі та н.п.Бистрик, автомобіль, в якому перебував лейтенант Ревенко Владислав Дмитрович, влучив снаряд, випущений ворожою артилерією росії. Владислав загинув на місці. Владислав Дмитрович до останнього був вірний Військовій присязі, стоячи на захисті територіальної цілісності та незалежності своєї Батьківщини, офіцером з великої літери. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

П’ятниця Юрій Сергійович

7 березня 2022 року солдат територіальної оборони міста Ірпінь Юрій Сергійович загинув від ворожих обстрілів, захищаючи підступи до столиці нашої держави. У перші дні війни Юрій, не вагаючись, записався до територіальної оборони і став на захист своєї дружини, маленького сина, мами і всіх українських жінок та дітей, рідної Батьківщини. Юрій народився 2 квітня 1990 року в селі Сакалівка Миргородського району. Тут здобув середню освіту, вивчився на будівельника у Лубенському професійному ліцеї. Працював на будівельних майданчиках Києва. У столиці зустрів свою другу половинку і згодом оселився у місті Ірпінь. У перші дні війни Юрій Сергійович пішов обороняти землю від окупантів. 7 березня 2022 року Юрій загинув від ворожих обстрілів, захищаючи підступи до столиці. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Степанько Олександр Миколайович

16 квітня 2022 року на війні, розв'язаній росією, загинув солдат Олександр Степанько. Він служив гранатометником відділення роти батальйону військової частини А4053. Разом з багатьма патріотами захищав українську землю від окупантів на Луганщині. 16 квітня вороги накрили градами Сєверодонецьк. Наш земляк загинув під час обстрілів, отримавши несумісне із життям поранення. 27 квітня, у селі Єрки Миргородської громади, попрощалися із земляком, 1988 року народження. Зі сльозами на очах, вся громада живим коридором і на колінах зустріла Воїна–Героя. Олександр був відкритою, товариською та активною молодою людиною. Після школи опанував мирну професію водія-тракториста у Миргородському професійно-технічному училищі №44. Строкову військову службу проходив в Національній гвардії України. Працював на Миргородському арматурному заводі і мріяв про щасливу долю, вірне кохання і втілення життєвих планів. На початку війни, 9 березня 2022 року Олександр Степанько став до лав Збройних Сил України. Як справжній чоловік, він без вагань пішов захищати свій дім, батьків, сестер і рідну Батьківщину. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Руслан Іванович Вахневський

2 липня 2022 року біля населеного пункту Клинове Бахмутського району Донецької області у ході бою з переважаючими силами противника Руслан Вахневський отримав смертельне осколкове поранення. 6 липня миргородці попрощалися із земляком , який захищав Батьківщину та всіх українців від підступного та безжального ворога – росії. Руслан Іванович народився 15 жовтня 1984 року в Миргороді. У 2004 році закінчив ПТУ №44 за спеціальністю муляр-штукатур будівельних робіт. А коли росія підступно напала на Україну, 24 березня Руслан став на захист рідної Батьківщини. На 38 році життя нашого захисника обірвала рашистська куля. Щиро співчуваємо родині, особливо батьку Івану Васильовичу! Ми розділяємо ваш біль! Вічна пам’ять і слава захиснику УкраїниРуслану Вахневському! Повік не буде прощення ворогам! Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Закаблук Тимофій Валерійович

Захищаючи Україну від російських окупантів, 13 липня 2022 року біля населеного пункту Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області від обстрілу градами загинув наш земляк Закаблук Тимофій Валерійович, 1995 року народження. Тимофій Закаблук - випускник Миргородської ЗОШ№ 1 ім. Панаса Мирного. Тимофій добре навчався, був спортивним та людяним. Прекрасний син та брат, люблячий чоловік та молодий батько. Патріот захищав волю і територіальну цілісність держави від безжального й підступного ворога. 13 липня наш земляк загинув від ворожої кулі. Герою було 26 років. Тимофія Закаблука поховали на Затуринському кладовищі Полтави. Вічна пам’ять загиблому Герою, який віддав життя за Україну. Герої не вмирають! Похований у м. Полтава. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Роман Миколайович Барабаш

14 липня 2022 року у важкому бою під Клиновим Донецької області загинув солдат України Роман Миколайович Барабаш. Роман ціною власного він життя врятував багатьох своїм побратимів з 58-ї мотопіхотної бригади. У ході бою з переважаючими силами противника молодший сержант отримав поранення не сумісні із життям - серце мужнього воїна перестало битися. 19 липня миргородці почесним живим коридором зустріли загиблого Героя на в'їзді у місто, а 20 липня з почестями провели воїна в останню путь. Роман народився 16 лютого 1979 року в Миргороді. Закінчив колишню першу школу, здобув професійну освіту в місцевому училищі, працював на хлібоприймальному підприємстві. Був порядним сім'янином та люблячим батьком. Радів народженню сина. Численні друзі згадують Романа як чесну, активну, щиру і доброзичливу людину. Він любив життя, любив людей і любив Україну. Не вагаючись, Роман Барабаш пішов захищати волю і територіальну цілісність держави від безжального й підступного ворога. З перших днів війни Роман записався до тероборони, а з червня був у пекельному протистоянні на сході держави. Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього друга, люблячого сина, брата, чоловіка і батька. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Поховали Романа на Алеї Героїв у Миргороді.

АРТЕМ ОЛЕКСІЙОВИЧ ГАНЖЕНКО

28 липня миргородці попрощалися із земляком, вірним солдатом України Артемом Ганженком. Артем Олексійович захищав волю і територіальну цілісність держави від безжального й підступного ворога. Вправно і сумлінно виконував обов’язки військової служби на важливій ділянці у взводі матеріального забезпечення військової частини. 26 липня 2022 року 26 річний Артем помер у госпіталі від кульового поранення, яке отримав 3 червня. Артем народився 9 травня 1996 року в Миргороді. Закінчив колишню першу школу, навчався в Миргородському професійно-технічному училищі №44, працював на комунальному підприємстві «Спецкомунтранс». Відслужив строкову службу у лавах Збройних Сил України. Створив сім’ю. Був веселим, романтичним і дуже товариським хлопцем.

Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього друга, люблячого сина, брата, чоловіка і батька. Уся громада схиляє голови в глибокій скорботі та висловлює щирі співчуття батькам, рідним і близьким Героя, побратимам-захисника України. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної вам людини. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і ко

жного з нас. Будь Ангелом, оберігай родину із небес. Після чину відспівування захисника поховали на Алеї Героїв. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

ГУБАНЬОВ ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ

2 жовтня миргородці попрощалися з молодим Героєм Юрієм Губаньовим, який віддав життя за свободу України в бою проти російської навали. Виконуючи бойове завдання, молодший лейтенант загинув 15 вересня внаслідок вибуху біля населеного пункту Юрченкове Чугуївського району Харківської області. 16 листопада 2022 року Героєві виповнилося б 24 роки. Поховали земляка в с. Черевки Комишнянської громади. У Юрія залишилася мама та брат Олександр, який також захищає Україну. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Героя! Вічна та світла пам’ять Юрію!

Юрій Юрійович Губаньов навчався у Миргородській 7-й школі. Він був одним із кращих студентів Полтавського педуніверситету. Закінчив з відзнакою бакалаврат на факультеті історії та географії, а потім навчався на магістратурі за спеціальністю «Історія та Археологія» і також отримав диплом з відзнакою. Майже з самого початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Юрій вступив до лав ЗСУ. 15 березня 2022 року його мобілізували. Він був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення танкової бригади. Виконуючи бойове завдання, воїн загинув 15 вересна на Харківщині.

В останню путь Юрія проводжали родичі, друзі, побратими, військові, викладачі університету, вдячні містяни. Вони зустрічали тіло загиблого Героя навколішки, встеляли дорогу квітами, віддаючи шану молодому Герою, справжньому патріотові, вірному сину України, який боровся за мир на українській землі, за спокій у рідній домівці. Ціною життя виборював право нашої нації бути вільними на своїй землі.

Проводжали воїна під синьо-жовтим прапором та з усіма військовими почестями. Під стрілецький залп та звуки Гімну України на сільському кладовищі присутні попрощалися з Юрієм Губаньовим, разом з природою оплакуючи захисника. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Героя! Вічна та світла йому пам’ять!

Герої не вмирають!

Рішенням 24 сесії Миргородської міської ради від 6.10.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Олексій Вікторович Педорич

Олексій Вікторович Педорич народився 29 грудня 1985 року в селі Гаркушинці. Тут Олексій закінчив школу. Здобув мирну професію столяра в Миргородському ПТУ №44. Створив сім'ю. Працював зварювальником на ТОВ "Трінгер", а потім на заводі "Опілля" у м. Тернопіль. З дружиною мріяли про щасливе радісне майбутнє. Та всі плани перекреслила війна. Як справжній чоловік, він без вагань з перших днів війни пішов захищати свій дім, дітей і рідну Батьківщину від звірств російських окупантів. З 5 березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Старший солдат Олексій Педорич у складі мінометної батареї механізованого батальйону ніс службу на Сході України. 2 жовтня наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям, в результаті обстрілу позицій підрозділу на сході України.

Завжди усміхнений, позитивний, мав багато друзів, любив життя. Таким він залишиться у пам'яті для всієї громади. У Олексія залишилася дружина, без батька ростиме донечка. Похований у селі Гаркушинці.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Указом Президента України №45/2023 нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Іван Васильович Романенко

Іван Васильович Романенко народився 10 грудня 1975 року в селі Бориси Глобинського району. Навчався у тамтешній школі. Потім опанував мирну професію зварювальника в Кременчуцькому ПТУ №7. Після повернення з армії працював в сільськогосподарському підприємстві водієм вантажівки, комбайнером. У 1999 році одружився. У шлюбі народилося двоє дітей. У 2013 році сім'я переїхала у село Гаркушинці. Працював на м'ясокомбінаті, в ритуальному агентстві. До війни - у службі таксі.

На роботі та в селі Іван Васильович мав багато друзів. З перших днів війни він добровольцем пішов в Збройні Сили захищати Україну від ворогів, коли ті віроломно напали на нашу землю. З березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.Солдат Іван Романенко проходив службу у складі мінометної батареї механізованого батальйону. У результаті обстрілу позицій підрозділу наших бійців на сході, 2 жовтня, наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям. Похований у селі Гаркушинці.

Іван Васильович був люблячим чоловіком та турботливим батьком. Він не боявся ніякої роботи та мав багато друзів. З ними і захищав Україну від ворогів. Осиротіли донька та син, родина Героя. Висловлюємо щирі співчуття рідним, побратимам, друзям Героя! Вічна пам'ять воїну Івану!

Єлісєєв Олександр Олександрович

12 жовтня миргородці провели в останню земну путь земляка, вірного солдата України Єлісєєва Олександра Олександровича. 8 жовтня 2022 року поблизу села Петропавлівка Куп’янського району Харківської області у ході контрнаступу наших військ старший лейтенант Єлісєєв отримав вибухову травму, не сумісну із життям. Сьогодні на вулиці Довге Озеро зустріли тіло загиблого Героя живим коридором. Прощалися з Героєм біля батьківського дому. А поховали воїна на Алеї Героїв у Миргороді. На траурній церемонії прощання були присутні представники Миргородської міської і районної влади, Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, друзі, побратими.

Олександр Єлісєєв народився 16 лютого 2000 в м.Київ. Згодом родина переїхала в Миргород. Олександр навчався у Миргородській загальноосвітній школі №9. Математика і іноземні мови, фізична культура і громадське життя школи цікавили щирого, допитливого і розумного хлопця. Але найбільшим захопленням хлопця було Кіокушин-карате. Не втрачаючи показників у навчанні, Олександр поступово опановував цей найскладніший стиль боротьби. Виборював призові місця на змаганнях, загартовував характер, відточував власні волю і міць.

Після закінчення 9 класів Олександр вирішив присвятити свій життєвий шлях військовій справі, вступив у Кременчуцький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом у національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Відчуваючи наближення війни, влітку 2021 року пішов служити за контрактом у 14 окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Командир взводу батареї реактивної артилерії, лейтенант Єлісєєв зустрів війну на Рівненському полігоні. Його бойовий шлях проходив крізь запеклі бої на Київщині – саме його бригада не пустила ворога до столиці зі сторони Макарова. У травні Олександр отримав звання старшого лейтенанта і став командиром четвертої самохідної артилерійської батареї. Його бойовий підрозділ міцно тримав оборону в районі Бахмуту і Соледару. У серпні бригаду перевели в Харківську область для участі у контрнаступальних операціях. Разом із окремим розвідувально-диверсійним підрозділом «Kraken» його Князівська бригада рівняла ворога з землею і звільняла українські міста та села від російської окупації. За понад 7 місяців війни Олександр став справжнім Князівським драконом, як в 14-ій бригаді називають артилеристів, і робив все для досягнення нашої спільної мети - перемоги. На жаль, Петропавлівка Куп’янського району Харківської області стало останнім звільненим ним українським селом.

Ворожа міна обірвала молоде життя, залишивши батьків без сина, а дружину - без чоловіка. Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього воїна, друга, люблячого сина, брата і чоловіка. Ми схиляємо голови в глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Героя. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної вам людини. Олександр Олександрович не дожив до Перемоги, але наблизив її ціною свого молодого життя. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Слава Україні і смерть ворогам! Неможливо загоїти біль та гіркоту втрати для родини і всієї громади. Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким загиблого захисника України. Розділяємо біль утрати та низько схиляємо голову в глибокій скорботі.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

Гужвій Олег Іванович

Гужвій Олег Іванович загинув 22 березня 2022 року у запеклому бою під Мар’їнкою Донецької області. Він був військовослужбовцем 54-ї окремої механізованої бригади ім. Гетьмана Івана Мазепи, молодший сержант.

Гужвій Олег Іванович народився 1 січня 1979 року в смт. Сенча Лохвицького району. Згодом сім'я переїхала в Миргород. Навчався в колишній середній школі № 1. Захоплювався притаманними чоловікам справами – футболом, фізичною культурою, військовим вишколом. Олег ріс добрим, щирим, життєрадісним і веселим хлопцем. А ще – мужнім. Тому й обрав небезпечну, відповідальну і важливу професію рятувальника, закінчивши Академію цивільного захисту. Цю професію обіймають люди з великою силою волі, люди, які здатні пожертвувати своїм життям, заради життя ближніх, люди, які незважаючи ні на що, готові кинутися на допомогу. Саме таким був Олег у мирному житті. А ще він був люблячим чоловіком і батьком.

У буремному 2014 року Олег пішов добровольцем на фронт. Згодом підписав контракт і служив у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар» 53-ї бригади Сухопутних військ України. Мав псевдо «Купина».

Потреба захистити свою родину і рідну землю покликала його і у 2022 році. Ветеран АТО і операції об’єднаних сил, справжній чоловік і воїн, Олег Гужвій вже 26 лютого 2022 року був у військкоматі, а згодом і на найгарячішому Бахмутському напрямку. Бої були настільки запеклими, а обстріли настільки щільними, що втрати з обох сторін йшли на тисячі. При відступі наших військ тіло Олега Гужвія залишилось на окупованій території. На жаль, забрати його неможливо й досі.

Безніс Валерій Юрійович

Радіотелефоніст зенітного артилерійського взводу третього парашутно-десантного батальйону військової частини А 1126 солдат Валерій Безніс загинув у бою 30 вересня 2022 року, звільняючи від окупантів село Ямполівку Краматорського району Донецької області. Валерій Безніс народився 9 листопада 1987 року в Хомутці. Закінчив Хомутецьку школу і Хомутецький фаховий коледж. Жив звичайним мирним життям - зустрів своє кохання, створив сім’ю, радів народженню донечки, працював у службі охорони. Не він обрав війну – підла війна покликала Валерія встати на захист Батьківщини та рідної домівки. У липні 2022 року Валерій Безніс став частиною славної 25-тої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, яка захищає незалежність і цілісність нашої держави в Донецькій області. У ході вересневої контрнаступальної операції Валерій Безніс разом з бойовими побратимами гнав ворога з українського Донбасу, звільняючи рідну землю від окупантів. Бій 30 вересня за село Ямполівка став останнім для героя.

15 жовтня тіло загиблого воїна зустріли живим коридором пошани. Односельці стояли на колінах та встеляли дорогу квітами. Після відспівування земляка на батьківському подвір’ї, траурною процесією прийшли на сільське кладовище. З Героєм попрощалися під військові почесті.

Дорожко Максим Сергійович

9 листопада у Миргороді попрощалися із земляком, захисником, воїном Максимом Дорожком, 1998 року народження. Плаче Миргородська громада за своїми дітьми, які, не шкодуючи життя, борються із російськими окупантами. 24 - річного Героя сьогодні провели в останню земну путь. Душа вмивається сльозами й кров’ю, а свідомість відмовляється сприймати втрату таких молодих і справжніх.

Максим Сергійович Дорожко народився 11 лютого 1998 року в місті Миргород і закінчив 9 класів Миргородської школи №7. Переїхав разом із батьками до Києва та продовжив навчання в Київському професійно-технічному училищі за спеціальністю автомеханік. Максим працював на різних підприємствах нашої столиці, перед призовом до лав ЗСУ – на заводі будівельних матеріалів. Йому пощастило рано зустріти кохання і створити сім’ю. Він був порядним сім'янином та люблячим батьком. Радів народженню донечки Злати. Максим любив життя, любив людей і любив Україну. Не вагаючись, Максим пішов захищати волю і територіальну цілісність держави від безжального й підступного ворога. З травня 2022 року захисник виконував бойові завдання на пекельному сході держави у складі сильних, незламних, вмотивованих військовиків 81-ї аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Максим Дорожко був вправним аеророзвідником та коригувальником. Результатом його роботи були врятовані життя побратимів і переможні воєнні операції. 1 листопада 2022 року біля населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області під час артилерійського обстрілу оператор розвідувального відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу військової частини А0641 солдат Дорожко отримав поранення, не сумісні із життям.

"Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього друга, люблячого сина, чоловіка і батька. Розділяємо горе і щиро співчуваємо родині - батькам Ірині Дмитрівні та Сергію Борисовичу, дружині Альоні і донечці Златі! Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю гідного сина нашого незламного народу. Вічна слава захиснику України Максиму Дорожку! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда! Слава Україні! Смерть ворогам!" – сказав у прощальній промові секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій.

Поховали Максима на Алеї Героїв.

Пам’ятаємо, шануємо кожного, хто віддав своє життя за наше сьогодні і спокійне завтра, за наших дітей та батьків!

Зубко Роман Вікторович

23 листопада миргородці попрощалися із земляком, вірним солдатом України Романом Зубком. Роман Вікторович 02 квітня 2022 року о 18.00 під час ракетного обстрілу аеродрому міста Миргород ,механік групи регламенту та ремонту авіаційного обладнання технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки військової частини А1356 старший солдат Зубко отримав важку травму та контузію. Після лікування мужній воїн повернувся тримати стрій оборони держави, але раптове погіршення здоров’я спричинило смерть, яка настала 22 листопада 2022 року. Вічна слава Герою Роману Зубку! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда!

Роман народився 9 травня 1993 року в місті Миргород. Він ріс щирим, товариським, доброзичливим і допитливим хлопцем. Мав схильність до точних наук і цікавився технікою. Після школи обрав мирну професію інженера-електромеханіка і у 2015 році закінчив Полтавський національний університет ім.Юрія Кондратюка. Служба у лавах Збройних Сил України припала на буремний початок російсько-української війни, і солдат Зубко у 2017 році у складі військової частини А0820 виконував бойові завдання на пекельному сході держави. Після демобілізації у 2018 року працював на підприємстві в м.Тернопіль, планував мирне життя. Але кривавий ранок 24 лютого 2022 року змінив долі всіх українців. Роман Зубко був призваний до лав ЗСУ 8-го березня, по суті, у перші дні повномасштабного вторгнення, і приступив до служби в ТЕЧ 831-ї бригади тактичної авіації. Старший солдат Зубко був сміливим, технічно грамотним, сильним і витривалим воїном. Вірний воїнській присязі, він віддав життя у боротьбі проти російської орди. Поховали воїна в Миргороді на Алеї Героїв.

Скрибченко Сергій Миколайович

До скорботної сторінки Героїв Миргородської громади увійшло ще одне ім’я Захисника, який тепер захищатиме нас з небес. У бою з російськими окупантами на Донеччині загинув воїн Сергій Скрибченко. Сергій Миколайович загинув 13 листопада 2022 року біля населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області під час жорстокого бою. Воїн служив у першій мінометній батареї другого механізованого батальйону військової частини А2167. Під час бою солдат Скрибченко отримав важкі черепно-мозкові поранення і був евакуйований в госпіталь міста Дніпро. На жаль, 19 листопада серце мужнього воїна перестало битися.

Сергій народився 23 червня 1988 року в селі Хомутець в дружній багатодітній родині. Після закінчення 9 класів Хомутецької школи продовжив навчання Миргородському професійно-технічному училищі за спеціальністю маляр-штукатур. Він був порядним сім'янином та люблячим батьком. Радів народженню донечки Анастасії. Заради щасливого майбутнього своєї родини: батьків, братів, сестри, дружини і донечки Сергій пішов захищати територіальну цілісність України у 2015-2016 роках у ході антитерористичної операції.

У перший день повномасштабного вторгнення безжального й підступного ворога, 24 лютого 2022 року, Сергій Скрибченко став до лав Збройних Сил України. З червня Сергій виконував бойові завдання на пекельному сході держави у складі сильних, незламних, вмотивованих військовиків 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Найважче в артилерії – це готувати боєприпаси до стрільби, перезаряджати та обслуговувати зброю. Солдат Скрибченко був сміливим, сильним і витривалим воїном. Їх мінометна батарея нещадним вогнем накривала ворожі позиції, нищила техніку та живу силу противника. Сергій Скрибченко, вірний воїнській присязі, віддав життя у боротьбі з найлютішим ворогом, який намагається знищити нашу країну. Поховали воїна в в селі Хомутець.

Вічна слава Герою Сергію Скрибченку! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда!".

Пастух Сергій Анатолійович

3 грудня у селі Савинці Миргородського району попрощалися з мужнім воїном України Сергієм Анатолійовичем Пастухом. Він загинув, захищаючи рідну землю від рашистів на найгарячішому Бахмутському напрямку. Разом із побратимами 28 листопада воїн потрапив під мінометний ворожий обстріл. Захисники отримали поранення, несумісні з життям. Миргородці зустріли земляка-Героя «живим» коридором пошани, а односельці - навколішки та встеляючи дорогу квітами. Поховали молодшого сержанта Сергія Пастуха з військовими почестями на кладовищі у його рідному селі Савинці. Вічна пам'ять та слава Герою Сергію Пастуху.

Сергій Пастух народився 24 серпня 1982 року у селі Савинці Великосорочинської громади, де навчався у школі та працював. З 18 років служив в армії. Спочатку проходив військову службу у Києві при Президентському полку, потім - у військовій частині міста Миргород. З травня Сергій Анатолійович був призваний до лав ЗСУ. Служив у Київській області, потім захищав Україну на найгарячішому напрямку і віддав своє життя за незалежність нашої землі. Про це у жалобній промові розповів голова Великосорочинської громади Олександр Тищицький. Сергій Анатолійович був люблячим чоловіком, хорошим батьком 2 дітей, турботливим сином та братом. Разом з сім'єю тривалий час проживав у Миргороді. Від імені Миргородської міської територіальної громади щирі співчуття рідним, друзям та побратимам висловив секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій.

Перестало битися серце ще одного українського захисника та вірного воїна. Війна забрала одного з кращих синів батьківщини, який не побоявся зустріти ворога і дати йому відсіч задля незалежності та свободи існування нашої країни. Вічна пам'ять та слава Герою Сергію Пастуху!

Бабенко Олег Сергійович

До скорботної сторінки Героїв Миргородської громади увійшло ще одне ім’я Захисника, який тепер оберігатиме нас з небес. У бою з російськими окупантами на Донеччині загинув воїн Олег Бабенко. Під час виконання службових обов'язків 28 грудня 2022 року солдат Олег Сергійович загинув внаслідок танкового обстрілу біля населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.

Олег Сергійович народився 10 червня 1994 року в с. Кибинці Миргородського району Полтавської області. Упродовж 2000 – 2011 років навчався в місцевій загальноосвітній школі. З-поміж однокласників вирізнявся скромністю, щирістю та відвертістю, готовністю прийти на допомогу, був морально стійким, завжди мав свою точку зору і вмів її відстоювати. Після закінчення школи вступив до Полтавського нафтопереробного коледжу. Потім до 2021 року працював охоронником окремого підрозділу воєнізованої охорони управління безпеки у Кременчуцькому ПАТ Укртатнафта. Із 2021 року – у Кибинській гімназії оператором теплогенераторної.

На початку війни перед Олегом Бабенком не стояло питання, що робити. Він одразу ж вирішив стати на захист нескореної України. 28-річний Олег побачив геть усе: війну, смерть, відчай, відчайдушність, доблесть, героїзм. Але війна забрала його у вічність, залишивши болісні шрами на серцях рідних та близьких і спогади, про неймовірного односельця.

Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього друга. Без найкращого на землі сина, брата, чоловіка й тата залишилися мати, сестра, дружина Дарина та двоє неповнолітніх дітей: Єва та Михайлик. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Українського Захисника, для якого честь, гідність та воля – цінності буття. І любов – до своїх дітей, родини та друзів. До своєї землі. До нашої України.

Поховали Героя на місцевому кладовищі.

Вічна слава Герою Олегу Бабенку! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда!

Киркуш Іван Васильович

Назавжди 25-ть залишиться миргородцю, вірному солдату України Івану Киркушу. Наш юний земляк - герой загинув 12 січня 2023 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області біля населеного пункту Побєда Донецької області у ході бойових дій. Солдат Киркуш був стрілець-зенітник першого зенітного ракетного взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї військової частини А 0224. У цей важкий для всіх нас час ми розділяємо біль втрати та схиляємо голови в глибокій скорботі…

Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким захисника. Світла пам’ять та безмежна вдячність Героєві за вірність Батьківщині навіки залишиться у наших серцях…

Іван Васильович Киркуш народився 27 листопада 1997 року в дружній багатодітній миргородській родині, де цінували та поважали один одного. Ріс відкритим, працьовитим і доброзичливим хлопцем. Після 9 класів Миргородської школи №9 продовжив навчання у Хомутецькому фаховому коледжі, який закінчив із відзнакою за спеціальністю технологія виробництва і переробки продукції тваринництва. Йому пощастило рано зустріти кохання і створити сім’ю, в якій народилася донечка Софійка. Мрії і плани молодої родини перекреслила підла війна, розв’язана країною – терористом, росією. Як справжній чоловік Іван Киркуш пішов захищати волю і територіальну цілісність держави від безжального й підступного ворога!

З серпня 2023 року Іван виконував бойові завдання на пекельному сході держави у складі сильних, незламних, вмотивованих військовиків 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Слова співчуття від всієї громади рідним і друзям загиблого висловив секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій. Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього друга, люблячого сина, брата, чоловіка і батька. Розділяємо горе і щиро співчуваємо родині. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе.

Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Українського Захисника, гідного сина нашого незламного народу. Вічна слава захиснику України Івану Киркушу! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда!

Слава Україні! Смерть ворогам!

Надутік Богдан Петрович

23 січня миргородці попрощалися із земляком, вірним воїном України Надутіком Богданом Петровичем. 8 січня 2023 року в жорстокому бою біля міста Соледар Донецької області головний сержант стрілецької роти військової частини А 7015 Богдан Надутік загинув. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Українського Захисника. Вічна слава Герою! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда!

Богдан народився 17 грудня 1974 року в місті Кодима Одеської області. Після закінчення 9-ти класів Кодимської школи обрав мирну професію механізатора сільського господарства в місцевому професійно-технічному училищі. Строкова служба у лавах Збройних Сил припала до душі працьовитому і відповідальному хлопцю, і він присвятив свій трудовий шлях захисту держави. Згодом військова служба привела його в Миргород в Третій територіальний вузол урядового зв’язку. У 2022 році майстер-сержант держспецзв'язку Надутік завершив військову кар’єру, вийшов на заслужений відпочинок в надії більше уваги приділяти рідним і друзям, жити мирним щасливим життям. Ці плани перекреслила підла війна, розв’язана російським агресором. 22 листопада 2022 року Богдан Петрович став на захист України і виконував бойові завдання у найгарячішій точці бойових зіткнень з ворогом на сході держави. Головний сержант стрілецької роти Надутік був прикладом мужності, стійкості та рішучості при виконанні військового обов’язку, користувався повагою і авторитетом серед побратимів.

Слова підтимки рідним та побратимам захисника всиловив секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій та начальник групи морально–психологічного забезпечення Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, капітан Богдан Зубченко.

Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього друга, люблячого чоловіка, батька і сина. Розділяємо горе і щиро співчуваємо родині. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе.

Світла пам'ять Герою!

Анатолій Іванович Шептун

26 січня живим коридором пошани миргородці зустріли свого земляка, Героя-захисника Анатолія Івановича Шептуна й, схиляючи в скорботі голови, попрощалися з воїном України. 23 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля міста Соледар на Донеччині, командир першого розвідувального відділення, молодший сержант Анатолій Шептун загинув, вірний військовій присязі і вірний Україні, яку любив понад усе.

Анатолій Іванович народився 14 січня 1965 року в с.Березова Лука Гадяцького району. Освіту здобував у Хорольському технікумі механізації сільського господарства і Полтавському сільськогосподарському інституті. Водій-віртуоз та механік від Бога - не було технічного завдання, яке б він не розв’язав. У якому б колективі не працював Анатолій Шептун - він одразу ставав кожному надійним другом, порадником і помічником. Тихий голос, щира посмішка і доброта – таким його навіки запам’ятали на МП «Контакт».

Строкова служба в десантних військах загартувала в ньому Воїна. Він був активним членом громадської організації «Спілка воїнів-десантників Миргородщини». З 2014 року Анатолій та його побратими допомагали воїнам АТО, возили військову амуніцію, продукти харчування у найгарячіші точки зіткнень. Вірний, надійний, сміливий – таким він залишиться у пам’яті миргородських волонтерів. Події на сході держави протягом восьми років впевнили Анатолія Шептуна в тому, що великої війни не обійти і він готувався до неї завчасно. Згадав свої бойові навички під час тренування на базі військового навчального центру «Десна». Тримав себе у гарній фізичній формі та підтримував дух миргородських хлопців. Поряд з цим Анатолій Іванович був люблячим чоловіком, чудовим батьком і неперевершеним дідусем. Під постами у фейсбукові про болючу втрату Героя, миргородці писали також, що в нього «пів міста кумів, пів України друзів». Він любив життя, вмів насолоджуватися кожною хвилиною у колі близьких людей. Планував мирне достойне життя для себе і синів.

Але 24 лютого не стояло вибору: «Білий прапор чи синьо-жовтий стяг». Його рішення було чоловічим і рішучим: «Опір і боротьба до перемоги». Вже з 25 лютого Анатолій Шептун організовував та налагоджував роботу миргородської територіальної оборони.

Військова частина Миргородської ТРО протягом 2022 року охороняла об’єкти інфраструктури, проходила бойове злагодження. З початку 2023 року у складі 116-ї окремої бригади наші миргородці виконують бойові завдання у найгарячішій точці бойових зіткнень з ворогом на сході держави. Запеклі бої на ділянці фронту не вщухають цілодобово, ворог атакує з усіх видів озброєння і українські сили оборони прикладають надзусилля для стримування агресора. Ми тримаємо оборону і знищуємо живу силу ворога, але, на жаль, втрачаємо і своїх героїв. Українці сплачують надзвичайно високу ціну за свою незалежність. Кожен метр визволеної землі просочений кров’ю найкращих Українців!

«Перестало битися серце щирого патріота, сміливого воїна, справжнього друга, люблячого сина, чоловіка, батька і дідуся, якому 14 січня виповнилося лише 58 років. Гіркота від втрати навіки у наших серцях! Щирі співчуття рідним та близьким. Наша безмежна шана полеглому Захисникові! Не забудемо і не пробачимо! Ми переможемо! Слава Україні і смерть ворогам!»,- сказав на траурному мітингу секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій.

Поховали земляка з військовими почестями на Алеї Героїв у Миргороді.Сьогодні живим коридором пошани миргородці зустріли свого земляка, Героя-захисника Анатолія Івановича Шептуна й, схиляючи в скорботі голови, попрощалися з воїном України. 23 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля міста Соледар на Донеччині, командир першого розвідувального відділення, молодший сержант Анатолій Шептун загинув, вірний військовій присязі і вірний Україні, яку любив понад усе.

Поховали земляка з військовими почестями на Алеї Героїв у Миргороді.

Артем Ігорович Шабалін

26-річний воїн Артем Шабалін загинув під час оборони України 1 лютого внаслідок обстрілу російською армією. Сталося це поблизу села Парасковіївка Бахмутського району Донецької області. Учора на колінах миргородці зустріли траурну колону із загиблим на російсько-українській війні земляком, а сьогодні всією громадою попрощалися з Героєм.

Артем Ігорович народився 18 червня 1996 року в місті Миргород. Закінчив 9 класів Миргородської школи №9. Численні шкільні друзі та вчителі пам’ятають його як життєрадісного, допитливого і щирого хлопця.

Після 9-ти класів Артем обрав мирну професію зварювальника у Полтавському професійному ліцеї. Він мріяв стати висококласним спеціалістом як його хрещений батько. Мріяв розбудовувати рідну Україну.

Артем наполегливо працював на різних роботах, шукав себе і свою долю. Робота в Польщі та народження 2 роки тому синочка Юрасика – початок втілення життєвих планів. На нього чекало щасливе майбутнє, аби не страшне слово війна. Артем Шабалін, душа компанії і доброзичливий хлопець, полишив мирну роботу будівельника у столиці. Доброволець Артем Ігорович Шабалін у червні 2022 року пішов захищати майбутнє рідної держави. Після військового навчання в Англії та бойового злагодження він став частинкою сильних, незламних, вмотивованих військовиків 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Старший солдат Шабалін впевнено керував своїм відділенням, був прикладом стійкості і рішучості для підлеглих.

Його любили за веселу вдачу і справедливість. Справжній козак, дотепний і мужній – таким він залишиться в пам’яті побратимів. Запеклі бої під Бахмутом не вщухають цілодобово, ворог атакує з усіх видів озброєння і українські сили оборони прикладають надзусиль для стримування агресора. На жаль, під час одного з обстрілів перестало битися серце вірного сина України Артема Шабаліна.

Слова співчуття рідним висловив секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій. "Пішов у засвіти сміливий солдат, справжній друг, люблячий син і брат, якому влітку мало виповнитися лише 27. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Українського Захисника, гідного сина нашого незламного народу. Вічна пам’ять справжньому Герою, Воїну Артему Шабаліну. Ми не пробачимо і помстимося за кожну смерть! Переможемо, бо на нашому боці правда! Слава Україні! Смерть ворогам!".

Поховали миргородського Захисника з військовими почестями на місцевому кладовищі (вул. Ломиковського).

АНАТОЛІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ ЖЕЛІЗНЯК

Війна з російським агресором в Україні триває. На жаль, вона не проходить без втрат. Наша громада втратила ще одного мужнього солдата Анатолія Желізняка. Він народився у селі Вирішальне, але більшу частину життя прожив у Миргороді. 15 лютого Анатолій Желізняк загинув під час обстрілу на Донецькому напрямку. 21 лютого Героя поховали у рідному селі. Більше - у відео сюжеті.

Анатолій Анатолійович народився 1 березня 1980 року. До захисту України він долучився у листопаді 2022 року, коли був призваний під час мобілізації. У складі своєї частини Анатолій Желізняк виконував бойові завдання як старший оператор першого протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки і героїчно загинув, захищаючи нашу державу, свободу та незалежність.

Анатолій Желізняк навчався у Вирішальненській загальноосвітній школі, а потім вступив до Миргородського професійно-технічного училища. Він працював на цивільних професіях, але коли почалася війна, не залишився осторонь і став на захист своєї держави. Про це розповіла сільський голова с. Вирішальне Наталія Сліпухова.

Ще у дитинстві був небайдужим та допомагав усім, хто цього потребував. Анатолій Анатолійович завжди був надійною і чесною людиною, що і допомагало йому у боротьбі проти ворога. Але мінометний обстріл став останню крапкою у його житті. На прощанні із Анатолієм Желізняком усі присутні висловили щирі співчуття його рідним та близьким. Від Миргородської міської територіальної громади слова співчуття висловив секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій.

У Героя залишилися батьки, дружина, двоє дітей, сестра та брат. Світлий спомин про Анатолія Анатолійовича назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів та бойових побратимів.

Рішенням 31 сесії Миргородської міської ради від 02.03. 2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Миргородської міської територіальної громади» (посмертно).

ВІКТОР ІВАНОВИЧ ПАНЧЕНКО

23 лютого 2023 року в Миргороді попрощалися із нашим земляком, вірним солдатом України Віктором Панченком. 19 лютого 2023 року під час мінометного обстрілу з боку російських військ поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області розвідник-навідник розвідувальної роти військової частини А 2167 старший солдат Віктор Панченко загинув смертю хоробрих, захищаючи волю і незалежність України.

Віктор Іванович народився 19 червня 1984 року в місті Миргород. Закінчив 9 класів Миргородської школи №5. Численні шкільні друзі та вчителі пам’ятають його як життєрадісного, справедливого і щирого хлопця.

Після 9-ти класів Віктор обрав мирну будівельну професію у Миргородському професійно-технічному училищі. Потім проходив службу в збройних силах України. Пізніше працював шиномонтажником і ця робота стала для Віктора путівкою у доросле життя. Під керівництвом Івана Григоровича Данилевського він вчився працювати у колективі, працювати на спільний результат. Згодом Віктор Іванович став частинкою дружної родини миргородського товариства «Агротехгарантія», де цінують і поважають людей праці.

Він мав безліч планів на щасливе майбутнє для себе і своєї родини. Але ці плани перекреслила підла росія. Віктор Панченко - душа компанії, завзятий рибалка, порядний сім'янин і люблячий син, змушений був полишити мирне життя. Доброволець Віктор Іванович 24 лютого 2022 року пішов захищати майбутнє рідної держави. Його побратимами стали сильні, незламні, вмотивовані військовики 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. «Хоробрі хлопці, відважне військо!» - з цим гімном женуть ворога з рідної землі воїни бригади. Старший солдат Панченко був вмілим розвідником, прикладом стійкості і рішучості для побратимів. Його любили за веселу вдачу і справедливість. Справжній козак, дотепний і мужній – таким він залишиться в пам’яті побратимів.

Запеклі бої під Вугледаром не вщухають цілодобово, ворог атакує з усіх видів озброєння і українські сили оборони прикладають надзусиль для стримування агресора. На жаль, під час одного з обстрілів перестало битися серце вірного сина України Віктора. Панченка. Про це розповів начальник групи морально – психологічного забезпечення Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, капітан Богдан Зубченко.

"Пішов у засвіти сміливий солдат, справжній друг, люблячий син, гарний чоловік, якому влітку мало виповнитися лише 39. Розділяємо горе і щиро співчуваємо родині. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Українського Захисника, гідного сина нашого незламного народу,"- сказав у траурній промові секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій.

Вічна пам’ять справжньому Герою, Воїну Віктору Панченку. Ми не пробачимо і помстимося за кожну смерть! Переможемо, бо на нашому боці - правда!

Слава Україні! Смерть ворогам!

ПЕЛИХ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

24 року 2024 року у Миргородській громаді попрощалися із нашим земляком, вірним солдатом України Пелихом Миколою Григоровичем. 16 лютого 2023 року в жорстокому бою біля населеного пункту Діброва Луганської області командир третього відділення аеромобільного батальйону військової частини А 2120 солдат Микола Пелих загинув. Микола народився 18 травня 1999 року. Єдина дитина в родині, він ріс відкритим, працьовитим і доброзичливим хлопцем. Змалку цікавився технікою. Після 9 класів Хомутецької школи Микола обрав мирну професію тракториста Миргородського професійно-технічного училища №44. Своє двадцятиріччя Микола Пелих зустрів у лавах Збройних Сил України, приєднавшись за контрактом до 81-ої окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. З 2019 року Микола Григорович вбирав у себе гарт, мужність і незламність десантника.

«Народжені перемагати!» - під цим гаслом Микола Пелих разом із побратимами нищив ворога, гнав окупанта з рідної землі і наближав нашу перемогу. На жаль, бій з переважаючими силами противника біля села Діброва Сєверодонецького району Луганської області став останнім для Героя. Односельці любили Миколу за веселу вдачу і справедливість – таким він залишиться в їхній пам’яті.

Перестало битися серце сміливого воїна, справжнього друга, люблячого сина. Залишилася без батька маленька донечка Вероніка. Розділяємо горе і щиро співчуваємо родині, особливо мамі Ларисі Іванівні! Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Українського Захисника, гідного сина нашого незламного народу. Вічна слава захиснику України Миколі Пелиху! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда! Слава Україні! Смерть ворогам!

ТРОЯН ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ

1 березня у Миргороді попрощалися із Героєм Олександром Трояном. Захищаючи українську землю від російської навали, миргородський оборонець Олександр Вікторович загинув 21 лютого 2023 року в жорстокому бою з переважаючими силами противника біля населеного пункту Червонопопівка Севєродонецького району Луганської області. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Українського Захисника, гідного сина нашого незламного народу.

Олександр народився 13 липня 1991 року в Миргороді. Він був наймолодшим з чотирьох дітей в дружній багатодітній родині, де поважали та цінували один одного. Олександр ріс відкритим, працьовитим і доброзичливим хлопцем. Однокласники по Миргородській школі №9 цінували в ньому вірність і готовність прийти на допомогу. Після закінчення 9 класів школи Олександр вивчився на електрика в Миргородському ПТУ №44. Робота в Польщі була однією із сходинок до втілення життєвих планів. Клята війна обірвала плани та змусила Олександра Вікторовича взяти до рук зброю. Син військового і вірний патріот своєї держави, він не міг залишити війну з російським агресором у спадок наступним поколінням. Так він сказав своїм рідним, ставши на захист Батьківщини.

"Бойове злагодження проходило під Житомиром і в далекій Великобританії. Згодом солдат Троян став виконувати бойові завдання у складі 25-тої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Він був вправним водієм, мужнім, сміливим, надійним побратимом. На жаль, бій 21 лютого 2023 року став останнім для Героя," - про це розповів начальник групи морально – психологічного забезпечення Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Богдан Зубченко.

Щирі слова співчуття рідним та побратимам військовика висловив секретар Миргородської міської ради Олександр Гуржій: "Перестало битися серце сміливого солдата, справжнього друга, люблячого сина і брата. Розділяємо горе і щиро співчуваємо рідним і близьким героя. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для вас людини, а слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Вічна слава захиснику України Олександру Трояну! Своїм життям він наблизив нашу перемогу, яка безперечно за нами, бо за нами правда!".

Поховали захисника з військовими почестями на місцевому кладовищі на Алеї Героїв.

Новаковець Володимир Олександрович

19 березня 2023 року в селі Шахворостівка провели до місця останнього спочину нашого земляка, вірного солдата України Новаковця Володимира Олександровича. Він віддав своє життя за нашу державу у найтяжчі, перші місяці війни – у березні минулого року. Сапер інженерно-саперного взводу першого десантно-штурмового батальйону військової частини А 0281 солдат Новаковець майже рік вважався безвісно зниклим. Станом на 14 лютого 2023 року встановлено його загибель, яка сталася 20 березня 2022 року поблизу населеного пункту Кам’янка Ізюмського району Харківської області. Він загинув смертю хоробрих, захищаючи волю і незалежність України. Володимир Олександрович народився 13 квітня 2001 року в селі Трудолюб Миргородського району. Згодом родина переїхала до села Остапівка, де Володимир закінчив 9 класів місцевої школи. Численні шкільні друзі та вчителі пам’ятають його як працьовитого, справедливого і щирого хлопця. Він багато читав, був надійним і товариським. Захоплення технікою вплинуло на вибір майбутньої професії. Володимир закінчив Миргородське професійно-технічне училище за спеціальністю тракторист-машиніст широкого профілю. Після училища, 26 лютого 2020 року Володимир Новаковець був призваний на військову службу, а у червні того ж року підписав трирічний контракт зі Збройними Силами України. Воїн опановував військову науку у складі 95-тої окремої десантно-штурмової бригади. У планах молодого чоловіка після завершення контракту було навчання у ВИШі на програміста, створення власної родини і мирне щасливе життя в Українській державі. Але ці плани перекреслила підла росія. Володимир Новаковець разом із побратимами одними з перших зустріли ворога на Харківщині. У запеклому протистоянні вони боронили кожен сантиметр рідної землі. На жаль, бій 20 березня 2022 року став останнім для вірного сина України Володимира Олександровича Новаковця. Вічна пам’ять справжньому Герою, Воїну, Володимиру Новаковцю. Ми не пробачимо! Рашисти відповідатимуть за кожну смерть! За кожне обірване життя! Ми переможемо, бо на нашому боці правда! Слава Україні!