Висловлюємо глибокі співчуття рідним і близьким з приводу смерті наших земляків-героїв: Михайла Семеняка, Владислава Омеляненка та військовослужбовця в/ч А1356 Владислава Ревенка. Воїни загинули від ворожих куль, захищаючи Україну на території Донецької та Сумської областей. Наші захисники до останнього були вірні Військовій присязі, стоячи на захисті територіальної цілісності та незалежності своєї Батьківщини. У цю гірку мить вся громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким Героїв та щиро поділяє горе сімей загиблих воїнів. Разом з вами тужимо в глибокій скорботі. Миргородська земля пам’ятатиме ім’я героїв, які, не шкодуючи життя, прикрили собою мирних українців. Герої не вмирають, вони просто покидають поле битви, щоб оберігати Україну на небесах…   Не забудемо Воїнів. Не пробачимо ворогу.

Старший солдат Семеняк Михайло Сергійович народився 26.12.1986 року в Миргороді. Навчався в Лубенському медичному училищі. У 2018 році брав участь в антитерористичній операції у Донецькій області. З лютого 2022 року проходив військову службу на посаді водія – електрика радіостанції взводу зв’язку роти зв’язку батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А1356. 24 лютого 2022 року під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання в Сумській області, в автомобіль влучив снаряд, випущений ворожою артилерією російської федерації. Михайло загинув на місці.

Михайло Сергійович був патріотом України, сумлінним військовослужбовцем, постійно удосконалював свої вміння та навички, завжди підтримував доручені йому техніку та озброєння у справному стані, проявляв розумну ініціативу, був гарним другом для товаришів по службі.

Указом Президента України №149/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, старший солдат Семеняк Михайло Сергійович нагороджений медаллю Захиснику Вітчизни (посмертно). У Михайла залишилися дружина та 6-ти річний син.

Старший солдат Омеляненко Владислав Григорович  народився 28.07.1993 року. Проживав з батьками в с. Шахворостівка. Вищу освіту здобув в Лубенському лісотехнічному  коледжі. Строкову військову службу проходив у період 11.11.2015 р.  по 24.04.2017 р.у військовій частині А1479 на посаді кулеметника. Як горе прийшло в Україну, наш земляк повернувся з-за кордону,  став у стрій. З перших днів російської війни пішов захищати Україну. Стрілець-санітар механізованого батальйону військової частини А-0693 загинув у бою з окупантами 25 березня 2022 року. Юне життя обірвала ворожа куля внаслідок артилерійського та реактивного обстрілів на території Донецької області. У загиблого залишилися батьки та сестра.

Лейтенант Ревенко Владислав Дмитрович народився 07.02.1995 року в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Проходив військову службу на посаді командира взводу радіотехнічного забезпечення роти зв’язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А1356.

За час проходження служби зарекомендував себе грамотним офіцером, професіоналом довіреної йому справи. Командирські навички, якості розвинені відмінно. Проявляв творчий підхід до організації якісного виконання поставлених завдань. Вольовий, наполегливий та принциповий офіцер, був авторитетом для підлеглого особового складу.

24 лютого 2022 року під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання на території Сумської області (м.Глухів) між н.п.Дубовичі та н.п.Бистрик,  автомобіль, в якому перебував лейтенант Ревенко Владислав Дмитрович, влучив снаряд, випущений ворожою артилерією росії. Владислав загинув на місці. Владислав Дмитрович до останнього був вірний Військовій присязі, стоячи на захисті територіальної цілісності та незалежності своєї Батьківщини, офіцером з великої літери. У Владислава залишилися дружина.

Йдуть у засвіти найкращі життя… Ті, кому б творити Україну, продовжувати рід український, бути нашим майбутнім. Натомість вони стають нашою історією. Героїчною пам’яттю і вічним болем.

Хай земля буде пухом. Вічна пам’ять Героям! 

Не забудемо Воїнів. Не пробачимо ворога.

Переможемо!