24 вересня активісти проекту «Школи Лохвицького земства» організували вечір пам'яті художника, архітектора і етнографа Опанаса Сластіона. Саме цього дня він помер 84 роки тому. Учасники тематичного заходу поклали квіти до могили земляка та відвідали кімнату- музей засновника миргородського краєзнавчого музею, що відкрили з нагоди пам'ятної дати
Опанас Георгійович Сластіон народився 2(14) січня 1855 р. у Бердянську Таврійської губернії (нині це місто в Запорізькій області). Батько Опанаса – Георгій Дмитрович, родом із Золотоноші, що на Черкащині (але тоді Золотоноша входила до складу Полтавської губернії). Відомо, що після народження сина сім’я перебралася до міста Ногайськ (нині – Приморськ Запорізької області), де і виріс Опанас. У дитинстві хлопчик вчився малярству у свого батька, який працював реставратором церковного малярства та іконописцем, а також у сусіда Анастаса Смоктія – художника та музики, що грав на кількох музичних інструментах. Георгій Дмитрович хотів дати синові хорошу освіту, тому відправив Опанаса на навчання до Петербурга. У столиці Російської імперії обдарований хлопець спочатку вступив до школи «Товариства заохочення мистецтв», а в 1874–1882 рр. навчався в Академії мистецтв (вчителями Опанаса були І. Крамський і П. Чистяков). За час навчання отримав дві срібні медалі. Хоча із вступом йому не одразу поталанило. Але в картинній галереї Академії мистецтв доля звела його з майбутнім художником і другом Порфирієм Мартиновичем (ілюстратор «Енеїди» Івана Котляревського (1873-1874), художник-реаліст, розвивав напрямок українського реалістичного портрета, помер, як і Сластіон, у 1933 році). Матеріально незабезпеченим учням Академії доводилося мешкати в зовсім не пристосованих для житла комірчинах академічного гуртожитку, так званих «казенках», де не було ні опалення, ні освітлення, ні меблів. Живучи в таких умовах, студенти, за свідченням Опанаса Сластіона, «…або ж витримували страшні муки голоду, або ж зразу застуджувались, набуваючи собі смертельних хвороб…». Згодом Мартинович усе це зобразив у картині «Приміщення учнів у імператорській Академії художеств». Її виставили в 1880 році на 8-й пересувній виставці, куди вона була прийнята за сприяння І. М. Крамського і мала великий успіх у глядачів, але спричинило гострий конфлікт між адміністрацією виставки та керівництвом Академії, яке вимагало вилучення картини з експозиції. Після тривалих суперечок картина все ж була залишена на виставці, але без підпису. Ще під час навчання у Петербурзі Сластіон разом з Мартиновичем щороку мандрував Україною, вивчав і малював побут селян та міщан. Так, у 1875-1876 рр., під час літніх поїздок на Полтавщину Опанас відвідав Пирятинський і Лохвицький повіти Полтавської губернії. Тут він намалював портрети кількох кобзарів і записав від них багато народних дум. Від мами, Марії Мартинівни, він чув безліч казок, народних пісень та повір’їв, тому кобзарство викликало в нього щирий інтерес. А після Першого з’їзду етнографів придбав фонограф, щоб записувати кобзарів. Через чверть століття Сластіон остаточно вирішив пов’язати свою долю із нашим краєм, де він і прожив решту життя. У 1897 р. в Петербурзі було створено Український клуб, члени якого мали знайомити громадськість з українською культурою та історією, який три роки очолював Опанас Сластіон. У 1900 р. Сластіон переїхав до Миргорода, де отримав посаду викладача в Миргородській художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Через вісім років за станом здоров’я він полишає викладацьку роботу. 24 вересня 1933 р., у рік Голодомору, Опанас Георгійович помер, присвятивши останні 33 роки свого життя Полтавщині. Поховали його на кладовищі в Миргороді. Могила збереглася. Про сім’ю Сластіона відомо мало. У нього був син Юрій, який народився у Миргороді в 1903 р. Відомо, що Юрій навчався у Харкові на архітектора. Крім проектування будинків, Юрій був також живописцем і писав музику. У роки Другої світової війни Юрій опинився на території Німеччини, а в 1949 р. переїхав до США. У 1956-1980 рр. був диригентом хору в церкві Св. Покрови в Денвері; написав «Літургію Св.Іоана Златоуста». Там він прожив до 1980 р., будучи священиком УАПЦ. Також відомо, що Юрій Сластіон був автором проекту гробниці для гетьмана Павла Скоропадського, однак сам проект втілити в життя не вдалося. Крім того, Сластіон-молодший малював ілюстрації до книг і робив оформлення обкладинок книг. Разом із Лесею Українкою та Климентом Квіткою Сластіон досліджував кобзарство З 1870-х років Опанас Сластіон досліджував кобзарство. Він малював портрети кобзарів, записував думи. У 1902 р. на сторінках «Київської старовини» (одного із найвідоміших тогочасних видань) Сластіон опублікував статтю про кобзаря Михайла Кравченка. Уже через багато років після смерті Сластіона, у 1961 р., було видано книгу з портретами кобзарів, які намалював художник. Особливою заслугою Опанаса Сластіона є те, що багато кобзарських дум він записав на фонограф (перші записи зробив у 1903 р.). Цікаво, що в дослідженні кобзарства Сластіон активно співпрацював із Климентом Квіткою та його дружиною Ларисою Косач (Лесею Українкою). Посприяв О. Сластіон і в організації у Миргороді в 20-х роках ХХ століття селянської капели бандуристів. Врятував художні шедеври з маєтків відомих родин і створив музей Відомо, що з 1918 року Сластіон очолював комісію зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі народної освіти. Завдяки Опанасу Сластіону було зібрано всі цінності, які перебували в маєтках у Хомутці (садиба Муравйових-Апостолів), Великих Сорочинцях (колишні маєтності Гоголів-Яновських), Великій Обухівці (садиба Капністів), Кибинцях та Яреськах (маєтності Трощинських). На основі зібраного матеріалу в 1920 р. було відкрито «Науковий і художньо-промисловий музей» (близько 600 експонатів), який згодом став основою для Миргородського краєзнавчого музею. Створив десятки земських шкіл і будівель, що служили громаді Чи не найбільшу славу Опанасу Сластіону принесла його робота архітектора. На сьогодні відомо щонайменше 53 будівлі земських шкіл, побудованих на території Лохвицького повіту в 1910–1914 рр. за проектами Опанаса Сластіона. Також Сластіон проектував будинки кооперативних товариств, споруди на території Миргородського курорту, будинок земського лікаря у Чорнухах тощо. Тривалий час ці споруди не мали охоронного статусу, у радянські часи їх часто руйнували – особливо намагалися позбутися башточок-прибудов. Як художник з багатогранним талантом розробляв військові уніформи та ілюстрував поезію Шевченка Опанас Сластіон уславився і як художник. Після завершення навчання в академії він працював над ілюстраціями до «Гайдамаків» Тараса Шевченка (усього Сластіон намалював 14 великих і 35 малих ілюстрації до «Гайдамаків»). На це його надихнула перша графічна робота до поеми «Катерина». Щоб історично правильно передати народний побут, портрети, костюми, Опанас Георгійович консультувався у знавців української старовини, опрацював багато літератури, побував у місцях гайдамацького руху. Робота вимагала великих зусиль. Та завдяки чудовому художньому оформленню це видання стало великою подією в історії книжкової шевченкіани. Ілюстрації О.Сластіона набули широкої популярності. Вони навіть були видані як листівки. «Наш Сластьон, – говорив про нього Ілля Рєпін, – чудовий ілюстратор, бездоганний рисувальник, знавець козацького побуту». Не можна не згадати про ілюстрації до історичних монографій Дмитра Яворницького. Це передусім стосується таких відомих праць ученого: двотомної «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», тритомного видання «История запорожских козаков» та книги «История села Фалеевки-Садовой Херсонской губернии и уезда». До найвідоміших його робіт належать: «Проводи на Січ» (1898), «На жнивах» (1899), «Зима на Чернігівщині», «На Волині», ілюстрації до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» (1883-1885) та серія портретів українських кобзарів (1875-1928 рр.). Заробляв собі на життя різними підробітками. З 1887 до 1900 рр. Опанас Георгійович Сластіон працював в інтендантському управлінні при Технічному комітеті Воєнного міністерства, де обіймав посаду художника з проектування обмундирування військ. Так жив і створював мистецькі шедеври український геній, залишивши по собі добру пам’ять і велику спадщину: картини, наукові статті про кобзарство, пам’ятки архітектури, багату музейну колекцію…. і десятки тисяч учнів, котрі навчалися у школах, які спроектував Сластіон, йдеться у статті Вадима Назаренка та Ольги Цвігуленко.
До 84-ї річниці з дня смерті громадського діяча у краєзнавчому музеї відкрили кімнату-музей Опанаса Сластіона. В експозиції представлені речі з особистого архіву та віднайдені артифакти тієї доби. Серед них і привезені Ольгою Герасим'юк експонати, які передали нащадки з м. Денвер ( США) - фотографії та ноти правнука Сластіона - Юрія до вірша Т. Шевченка "Сонце заходить". Експозиція налічує більше сотні експонатів.
Вечір пам'яті супроводжувала поезія полтавського поета Сергія Осоки.
