Мова піде про портретну галерею або, правильніше, іконографію всесвітньовідомого письменника, сатирика, знавця людських душ Миколи Васильовича Гоголя, чиє ім'я у світовій літературі стоїть поруч із великими сатириками - Рабле, Свіфтом, Вольтером, Салтиковим-Щедріним. У своїх творах Гоголь з максимальною повнотою і художньою потужністю відобразив національні властивості життя свого народу. Творчість цього видатного письменника має право на всесвітнє визнання, бо справжня література не має національних кордонів.
Ще прижиттєвий інтерес до особистості молодого і відомого сатирика, критика, ніжного лірика дав змогу знаним митцям створити портрети і простежити цим самим відображення в них характерних рис письменника. Доповненням слугують тепер велика кількість спогадів, есе, мемуарної, критичної публіцистики, епістолярної (тобто листування Гоголя з друзями, критиками). Художники, гравери залишили портрети магістра слова Гоголя, які в численних копіях дають змогу "познайомитися", побачити цей образ. На ранньому етапі (поч.30-х рр. ХІХ ст.) творчості, написання "Вечорів…", "Ревізора", можна зустріти декілька замальовок різних маловідомих художників - Гоголь на прогулянці, на репетиції своєї комедії, але вони більш схожі на шарж, а не на портрет. Але відомими залишаються роботи А.Венеціанова, О.Іванова, Ф.Моллера, Ф.Іордана та дагерротип 1845 р. (Рим), який став основним взірцем для багатьох художників різних поколінь.
До найраннішого зображення відноситься літографія А.Венеціа-нова (1834р.). Це незвичний для нас портрет письменника. Багато подібних репрезентативних зустрічаємо, вони характерні для епохи романтизму: однакові пози, звороти голови, зачіски. Гоголь зображується веселим, з посмішкою на губах і очах, і завитими, зачесаними короткими локонами над лобом і висками. Це модно вдягнений молодий чоловік. Популярність і слава були його друзями.
Інша річ - портрети, написані художниками в Італії, особливо в Римі, - О.Івановим та Ф.Моллером у 40-х роках початку ХІХст.
Гоголь був "закоханий" у Рим, годинами бродив старими вулицями, біля Колізею, собору Петра; "зачарований" розписами Рафаеля у Ватикані, скульптурою Мікеланджело. Майже вільно розмовляв італійською з "малоросійським" акцентом (Жуковський, Чижов, Іордан, Язиков). В.Жуковський згадує, як гарно фарбами малював етюди, пейзажі Микола Гоголь. Згадаймо, як у перші роки життя в Петербурзі Гоголь сам відвідував натурні вечірні класи академії мистецтв і був знайомий з багатьма творчими особистостями того часу.
У Римі відновлює дружні стосунки з художниками -"пенсіонерами" (після закінчення академії художники, які отримали золоті та срібні медалі, повинні були продовжувати навчання, удосконалюватись і отримували в цей час "пенсіон", тобто гроші). На цей час Олександр Іванов працював над своєю картиною "Явлення Христа народу" і був добрим близьким другом Миколи Гоголя. Ідея картини Іванова хвилювала Гоголя, він став замислюватися над сенсом життя. Таким і зобразив його на своїй картині художник (на другому плані, недалеко від Христа, у темно-червоній хламиді одинока фігура Гоголя). На портреті (першому, 1840р., виконаному олійними фарбами) Гоголь усміхнений, "по-домашньому" в халаті, можливо, під час веселої дружньої бесіди. з тепер уже характерною зачіскою світло-каштанового волосся "по-гоголівськи". Вона, картина, була подарована Гоголем поету В.Жуковському, другий варіант портрета подарував Гоголь Погодіну. На обох портретах Гоголь у розкутій позі з гарним настроєм. Деякі сучасники (М.Погодін і М.Боткін) вважали івановські портрети найбільш вдалими і "характерними для його стану душі" (П.Анненков). Існував ще один портрет - малюнок олівцем, залишився на пам'ять у автора. Один з варіантів портрета з'явився в одному з друкованих видань і дуже роздратував Гоголя, бо, як він говорив, "… не хотів, щоб його бачили в "растрепанном виде" (П.Анненков).
І пізніше (1845 р.) у своєму "Заповіті" він згадує про цей портрет: "… не дозволяв права на його публічне видання…" і продовжував у ньому "… тільки в тому разі можна було б собі це дозволити, коли Бог допоміг би мені завершити труд, так зробити його, щоб мої співвітчизники мовили в один голос, що я чесно виконав своє діло і навіть побажали б узнати риси обличчя тієї людини, яка працювала в тиші і не хотіла користуватися незаслуженою популярністю". Надзвичайна скромність і повага до співвітчизників, тобто до нас.
В.Гаєвський, Язиков, П.Анненков залишили у своїх спогадах про письменника того часу, його дружні стосунки з скульптором Ставассером, гравером Ф.Іорданом і живописцем, жанристом і портретистом Ф.Моллером, який залишив не тільки спогади, але й портрети поета, художника (тільки так називали у своїх листах нашого Гоголя).
П.Куліш (1819-1897) - публіцист, історик, український письменник, видавець повного зібрання творів Гоголя та двотомник "Записки о жизни Гоголя" (1856р.) якось писав: "Гоголь просив Моллера написати його з веселим обличчям для близьких, матері Марії Іванівни…". Перший портрет пише Моллер у 1840 році, і він незвичний щодо композиційного вирішення.
Лице Гоголя освітлене сонячним промінням, голова портретованого нахилена вниз, і очі спідлоба дивляться вниз з веселою посмішкою. Цей портрет можна віднести до "спроб" і нагадує етюд. Він залишився в автора. Невдовзі Моллер пише другий портрет, уже більш нам відомий. У цілому це погрудне зображення молодої людини (йому 30 років) у домашній обстановці в полосатому халаті і білій сорочці, щироко розкритій на грудях. Волосся гарно розчісане з гоголівським пробором і модними невеличкими вусиками. Ясний погляд очей гармонує з повнуватими рожевими щоками. Контрасти світла і тіней, червоних мазків тла, білим на сорочці та оливковозелених на халаті - усе це відповідало романтичному настрою і стилю в мистецтві (вплив учителя К.Брюллова).
Обидва портрети - перший у плащі, другий - у халаті написані впродовж короткого періоду життя письменника, коли він знаходився в гармонійному стані своєї душі. Але не ці портрети він хотів би бачити у Василівці, у матері. Моллер пише третій, який став широковідомим і пізніше гравірований Іорданом. Як зазначив М.Берг, "… для матері він хотів позувати в хорошій одежі, красивіше…", що і було зроблено живописцем. На відміну від перших, зроблених з натури, Моллер шукає нову позу, вираз обличчя, костюм. Тепер Гоголь у сюртуці, застебнутому на всі гудзики, на шиї - шовкова хустинка, навіть намальований широкий золотий ланцюжок, який міг би засвідчити для маменьки про його хороший стан. Освітлене лице чарівною, світлою, довірливою посмішкою, що ховається в тонких модних вусиках, повторюється в допитливих карих очах.
У спогадах сестри ("…гарно окреслені пухленькі губи і карі добрі очі були як у матері Марії Іванівни, а овалом лиця і "носом як у птиці" - на батька) каштанове волосся з рижуватим відтінком із пробором обрамлює лице. Про популярність цього портрета свідчить і сам Микола Гоголь, особливо в гравюрному виконанні Ф.Іордана - "особливо схожий з оригіналом".
Ф.Моллер продовжив працювати далі над удосконаленням образу письменника і у 1849 році малює мініатюрний (на міді олійними фарбами). він відрізняється від вищевказаних і компоновкою, і психологічним настроєм, характером. Зберігається в Абрамцевському музеї-заповіднику.
Тарас Григорович Шевченко також робив спробу намалювати портрет у 1845 році не з натури (вони не були знайомі), імовірно користуючись чиїмось замальовками, і тому М.В.Гоголь на портреті майже не схожий. Цінність у тому, що Т.Шевченко працював над створенням портретного образу людини, чия творчість, душа тісно пов'язана з рідною Україною, він був знавцем народного побуту, чим дуже дорожив Шевченко.
Таким був Гоголь до "переосмислення" свого "долгу", праці у творчому понятті, він продовжує шукати свій ідеал, свій шлях до нього; став сумніватися в написаному, перебілює "Портрет", нові "глави "Мертвих душ", деякі спалює, знову переписує, шукає "преображения незначного у велике, вічне, божественне". Він навіть "просить 2 роки, хоча б 2 роки", щоб закінчити другий том "Мертвих душ". Ф.Іордан у 1845 році пише з Риму: "Зникло у Гоголя колишнє світле розташування духу. Інколи за цілий вечір не скаже ні слова. Сидить собі, опустить голову на груди, годинами ні з ким не розмовляв, ховав свої думки і почуття, хоча поряд були друзі".
Більше прижиттєвих портретів не знаємо. В останні роки М.Гоголь відлюдкувався, був замкнений у собі, інколи, це було дуже рідко і тільки з найближчими, був веселий, доброзичливий (листи, спогади рідних). Останні дні (лютий 1852р.) були дуже тяжкими для нього, його душі. Навіть спалив свої рукописи другого тому. Нікого не хотів бачити, навіть розмовляти і дуже схуд. Скульптор С.Рамазанов зняв посмертну маску, що зберігається в літературному музеї в Москві. А копія знаходиться у Великосорочинському музеї М.Гоголя.
Зараз багато художників прагнуть створити свій образ, своє "прочитання", бачення характеру дивного генія світової літератури, нашого земляка - Миколу Васильовича Гоголя. Не гротескного, шаржированого з профілем "як у птиці", а справжнього, з теплими карими очима, чистою, світлою душею, що так жертовно покинув цей світ.
На республіканських, зональних, обласних виставках, присвячених різним ювілейним датам М.Гоголя, митці живопису і графіки подавали свої роботи над портретом Гоголя. На мій погляд, найбільш вдалим за останні роки є графічний (техніка вуголь) нашого Заслуженого художника Віктора Михайловича Брикульця - "Апофеоз. Н.В.Гоголь" 2002 р.. Письменник у задумливій позі, замислений у свої думки. Злегка нахилена голова освітлена зліва (вдалий прийом автора) дає змогу "читати" зранену душу" нашого світлого генія.
Наталія Беркута,
мистецтвознавець
М.В.Гоголь.Портрет О.Іванова
Апофеоз. М.В.Гоголь. Портрет В.Брикульця. 2002р.
