Іван Франко – славний український діяч, будитель і просвітитель українського народу.

На час його народження український дух в Галичині ледве жеврів під подвійним гнітом австрійської бюрократії і польського панства. Здавалось – Галичина от-от стане частиною Європи… як польська провінція.

Іван Франко був у числі діячів, котрі вирішили повернути колесо долі. Він уславився в кожному напрямку, за який брався – як поет, прозаїк, драматург, перекладач художніх творів усіх жанрів; як вчений-історик, фольклорист, етнограф, економіст, історик літератури; як журналіст, літературний критик, редактор і видавець; і нарешті як публіцист і політик.

В кінці його життя українське життя в Галичині стояло на твердій стопі не тільки в економіці, літературі й науці, але також в політиці, висуваючи гасло незалежної соборної України. На боротьбу за цей ідеал виступили люди, виховані на творах Франка.

Сьогодні, 27 серпня виповнюється 160 років від дня народження Івана Франка. Біографію цього видатного сина України знають усі ще зі школи.

У цій статті ми пропонуємо ознайомитися із 15 маловідомими фактами із життя Івана Франка:

1. Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5–6 книжок.
  2. Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.
  3. У гімназії сидів на останній парті, але міг майже дослівно переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
  4. У гімназійні роки, залишившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.
  5. Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).
  6. Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його «академією в одній особі».
  7. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних.
  Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекладом «Історії України–Руси».
  8. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, автор програми.
  9. Закликав населення Галичини називати себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», писав він у листі до молоді в 1905-му.
  10. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».
  11. Радянський режим називав його атеїстом. А він залишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андреєм Шептицьким.
  12. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
  13. Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.
  14. Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій.
  Двоє синів Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до складу легіону Українських січових стрільців.
  15. Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин.
  В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.