Вічність пролітає над безсмертним подвигом наших батьків, дідів, прадідів. Живих їх лишилось не так багато. Час, вік, старі рани забирають тих, хто виборов для нас Велику Перемогу. Політики, історики пишуть – переписують історію на столі – ми ж пишемо кров'ю на своїй землі. Пам’ять. По ній у людині світ пізнає Людину. Ніхто і ніщо не здатні знищити пам’ять поколінь.

У переддень Перемоги хочемо розповісти про земляка – миргородця Поповича Пантелея Максимовича, мешканця мікрорайону "Спортивний"

Народився герой у серпні 1927 року.

Війну зустрів підлітком, разом із братами за завданням партизанів допомагали виходити з оточення нашим солдатам і офіцерам, носили їжу відступаючим, показували безпечні дороги, де не було постів фашистів і поліцаїв. Потім два роки страшної окупації. У вересні 1943 року, коли рідне село було звільнене, як учасник партизанського руху, допомагав ловити зрадників – поліцаїв, дезертирів.

У 1944 році, маючи 17 років, пішов на війну. Спочатку був курсантом – кулеметником у Пермській області, згодом їх запасний полк у червні 1945 року відправили в Монголію, де він поповнив армію, сформовану із захисників Ленінграда. Був стрілок – піхотинець, помічник комвзоду, брав участь у форсуванні Халхін – Голу, визволяв від японців Манчжурію, міста Солунь, Ванімло, Таонань. Пройшов 1500 км. дорогами війни, нагороджений медаллю «За перемогу над Японією», орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, був поранений. Відзначений Подякою від уряду КНР за допомогу китайському народу у боротьбі проти японських загарбників.

   Пантелей Максимович часто зустрічається з громадськістю, розповідає правду про війну й людину на війні, де перемагали сильні духом і вірою. Ветеран своїм життям доводить, що ми доти незнищенні, допоки пам’ятаємо тих, хто поборов неймовірне зло – фашизм. І якщо в людства живе хоч краплина совісті, воно вклониться усім живим, загиблим, замученим, розстріляним, усім, хто боровся з нацизмом, не чекаючи ані почестей, ані пільг, у роки Другої світової:

     Давним - давно відплакали вдовиці,

      І біль війни розтав у зморшках ран,

  А пам’ять жде , і біль пече зіниці,

Димить туман, димить туман…

Хай же вічно димить туман людської пам’яті, щоб ніколи й ніде не задиміли печі крематоріїв, що знищували живих. Слава і вдячність вам, ветерани Другої світової. Ваш подвиг, як світло зірок, навіть погаслих, завжди буде нашим дороговказом.

Шиян В. П.,

секретар ради

мікрорайону "Спортивний"