74 роки віддаляє нас від події, яка назавжди змінила обличчя України та світу,  розділила нашу історію на довоєнну, воєнну та післявоєнну. Мова йде про радянсько-німецьку війну як складову Другої світової війни, яка мала безпрецедентний характер як за своїми масштабами, так і за наслідками. Нашою територією двічі пронісся вогняний смерч воєнних подій. Саме тут відбулися чи не найбільші за історію війни битви. І саме на плечі українського народу впав чи не найбільший тягар війни. Адже майже вся українська територія була театром бойових дій, і саме її німці хотіли перетворити на зону випаленої землі.

За всю післявоєнну історію було написано та видано тисячі книг на військову тематику, захищено купу докторських та кандидатських дисертацій. Однак, у значній мірі військова тематика залишається досі надзвичайно актуальною. Чому? На жаль, можна з упевненістю констатувати, що історія радянсько-німецької війни (колишня вживана назва Велика Вітчизняна війна) так і не знайшла повного, всебічного та об'єктивного висвітлення в історичних дослідженнях. Довгий час ми вивчали пригладжений і начищений до блиску парадний бік війни. Позалаштунковий же її бік сторона всіляко приховувався, бо правда, особливо про початковий період війни, про дії окремих представників вищого тогочасного керівництва держави перед війною та в початковий її період, могла перевернути з ніг на голову всю офіційну версію війни. Хто намагався писати правду - був жорстоко покараний. Так свого часу було повністю розігнано редакцію "Военных мемуаров" при Інституті воєнної історії Міністерства оборони СРСР. Зазвичай у СРСР писали про будь-яку подію не з позицій об'єктивності, а так, щоб це відповідало ідеологічним шаблонам. Історичні факти до уваги бралися лише ті, які було вигідно показувати. Тому й історія радянсько-німецької війни не стала винятком.

Сьогодні відкрилися нові можливості для дослідження цієї проблеми, адже з'ясувати справжню правду ніколи не пізно. Цього року Верховна Рада України прийняла ряд законів, а саме: "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки",  "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років", які мають покласти край домінуванню в суспільстві та науці історичних міфів та сприяти з'ясуванню правди. Звичайно, після розпаду СРСР та зникнення офіційної комуністичної ідеології про початок війни було написано чимало як публіцистики, так і монографій та мемуарів. Однак ідеологічні нашарування та стереотипи зруйнувати не так легко. 

Радянська історична наука початок радянсько-німецької війни (Великої Вітчизняної війни) подавала самим фактом віроломного і несподіваного нападу 22 червня 1941 р. Німеччини на миролюбивий Радянський Союз, таким чином повністю вириваючи факт із контексту всіх подій, які відбулися на початку 30-х рр. XX ст., та тим, що вже майже два роки до цього  тривала Друга світова війна. Саме на початку 30-х рр. ставало ясно, що Німеччина, порушивши умови Версальського мирного договору, почала готуватися до війни, прагнучи взяти реванш за поразку у Першій світовій війні. Вихід із Ліги націй, аншлюс Австрії, окупація Чехії та Моравії виявили справжні наміри агресора. Прийшовши до влади, Адольф Гітлер поставив мету досягнути світової гегемонії Німеччини, окуповані території перетворити на колонії, а їх населення - на рабів. При цьому фюрер вдало використав патетику про здобуття німцями життєвого простору, якого, нібито, вони були позбавлені. Теорії арійської першовартості, расова ненависть до представників інших націй і національностей прекрасно прижилися в Німеччині, яка в той час перебувала в глибокій соціальній та економічній кризі. У цих умовах європейська спільнота не зрозуміла ту жахливу загрозу, яку становила диктатура Гітлера для світу, та не зробила всіх належних висновків. Однак за даних обставин СРСР, а правильніше, його вище керівництво вчинило ще гірше: пішло на змову з агресором.

Ще з березня 1936 р. Сталін вів переговори з керівництвом 3-го рейху. Один із керівників радянської військової контррозвідки в Західній Європі В.Кривицький писав: "Якщо в Кремлі й був хтось, чий настрій можна було назвати пронімецьким, то такою людиною від самого початку був Сталін. Він вітав співробітництво з Німеччиною від моменту смерті Леніна й не змінився, коли до влади прийшов Гітлер. Навпаки, тріумфальна перемога нацистів зміцнила його переконаність у необхідності шукати дружби з Берліном".

Наслідком переговорних процесів зі світовим агресором стало сенсаційне для світу підписання 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького договору про ненапад, який історія зафіксувала під назвою "Пакт Молотова-Ріббентропа". Добрі наміри обох сторін було підтверджено не лише в самому договорі, а і в секретних додатках до нього. Ці додатки та їх зміст стали відомими радянським людям лише з кінця 80-х рр. XX ст. Саме в таємних протоколах обидві сторони домовились по-дружньому розділити територію Польщі та надати один одному промислову допомогу.

Не дивно, чому ці документи півстоліття були засекречені. Адже за висновками істориків, безпосереднім наслідком укладення цього договору став початок Другої світової війни. 1 серпня 1939 р. Німеччина напала на Польщу і за декілька тижнів та зникла з політичної карти світу. З приводу перемоги в кінці вересня 1939 р. у Брест-Литовську відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад.

28 вересня 1939 р. між СРСР і Німеччиною було укладено нову угоду - "Про дружбу і кордони", яка юридично закріпила нові територіальні надбання. Саме з цього часу СРСР став безпосередньо межувати з Німеччиною.

Із перших днів про оголошення війни Німеччині заявили Англія, Франція, а потім і США. Всього ж у другій світовій війні взяла участь 61 держава. Однак найбільш трагічним було те, що за радянсько-німецькою торговою угодою Німеччина за короткий період отримала від СРСР 1,5 млн. тонн зерна, 101 тис. тонн бавовни, 1 млн. тонн лісоматеріалів, 238 тис. тонн бензину, 14тис. тонн міді, 140 тис. тонн марганцевої руди, 8 млн. тонн нафтопродуктів, десятки тисяч тонн нікелю, алюмінію, золота і навіть 900 кг. платини. Все це була стратегічна сировина, яка йшла виключно на мілітаризацію фашистської держави. До речі, останній ешелон з сировиною був відправлений до Німеччини за декілька хвилин до початку фашистського нападу 22 червня. Геббельс у своєму щоденнику писав і дивувався: "Росіяни поставляють нам навіть, більше, ніж ми хочемо мати. Сталін не шкодує трудів, щоб сподобатися нам". Поставки СРСР в Німеччину в 1939-1941рр. становили 40% всього радянського експорту. Характерно, що все це робилось в той час, коли, наприклад, Англія, оголосивши війну Німеччині, наклала на неї економічну блокаду. Таким чином, волею вищого керівництва держави Радянський Союз "вигодував" собі ж ворога. Як пишуть дослідники, німецький меч нападу викував СРСР. Це був один з найтяжчих злочинів сталінської системи, який до цього часу ще так і не переосмислений в суспільстві.

Друга проблема подій початку Великої Вітчизняної війни полягає в боєготовності армії та роль у цьому знову ж таки сталінської системи.

Асигнування на оборону в 1939 р. становили 25,6 % бюджету держави, в 1940 - 38,6 %, в 1941 - 43 %. За кількістю літаків і танків СРСР переважав у 1941 р. Німеччину, Японію, Італію, Румунію та Фінляндію разом узятих удвічі!!! Радянський Союз також готувався до війни, і це було очевидним. Однак за 17 місяців (з травня 1937 р.) в армії було репресовано 44 тис. представників командного складу. Із 408 представників вищого командного складу 401 було розстріляно. Репресували всю Вищу військову раду, тобто кращі військові "уми" держави. Та дезорганізована і дезорієнтована була не тільки армія, а й народ. Із "ворога всього миролюбивого людства", як називали гітлерівську Німеччину в СРСР до 1939 р., фашисти перетворилися в чи не найбільших друзів та повних пацифістів. На п'ятій сесії Верховної Ради СРСР міністр закордонних справ В'ячеслав Молотов заявив: "Не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна на знищення гітлеризму, котра прикривається фальшивим прапором боротьби за демократію". Цей цинічний вираз було сказано всього лише за декілька місяців до початку війни, коли був розроблений і затверджений план "Барбаросса".

Із 22 травня до 22 червня 1941 р. фашистські літаки 180 разів порушували кордон СРСР. Із 40 точок земної кулі 600 радянських резидентів подавали до Москви точні дані про час вторгнення та кількісні показники армії вторгнення. 16 червня 1941 р. керівник радянської розвідувальної мережі в Німеччині "Червона капела" Шульце-Бользен повідомив Сталіну: "Удару можна чекати будь-якої миті". Сталін наклав на цьому повідомленні таку резолюцію: "Т-шу Меркулову. (На той час керівник МДБ СРСР) Можете послати ваше джерело з штабу німецької авіації до ... матері. Це не джерело, а дезінформатор. І.Ст.".

Військове керівництво СРСР було шоковане такими кроками Сталіна і не знало, що робити в цій ситуації. Тим часом Сталін надіслав у прикордонні округи директиву: "Не виходити на бойові рубежі, щоб не спровокувати агресора". Увечері 21 червня 1941 р. Тимошенко і Жуков (на той час начальник та заступник начальника Генштабу) навели Сталіну точні дані від перебіжчиків про початок фашистської агресії. Сталін віддав наказ привести війська в бойову готовність без права відкривати вогонь по противнику, якщо той перейде державний кордон!!! Цю тезу можна виділити жирним шрифтом, адже саме цей злочинний наказ привів до трагічних наслідків. Можливо, найтрагічніших у історії України XX століття. Якби військові частини були вчасно приведені до повної бойової готовності, то, за оцінками дослідників, вдалось би не тільки не пропустити противника вглиб радянської території, а й уникнути чотирирічної бойні власного народу. Саме тут криється найбільший міф війни. "Геніальний полководець усіх часів і народів" Сталін спочатку наражає власний народ на смертельну небезпеку, а тоді ціною десятків мільйонів людських життів виграє війну, якої могло б і не бути.

За архівними даними, у перші три дні війни Червона армія втратила 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати за цей же період були в 10 разів меншими. Танкові втрати в перші дні війни були 20:1 не на користь СРСР. Протягом перших годин війни було по суті втрачено всю авіацію першої лінії - 1200 літаків. Із літаків були зняті стрічки з патронами, злите пальне, льотний склад відпустили на відпочинок. До 6-ї години ранку 22 червня радянські прифронтові аеродроми перетворилися на страшні кладовища металобрухту. Склади з пальним та боєприпасами теж стали легкою здобиччю ворога. Просування противника вглиб території СРСР у перші дні війни становило 30-40, а на деяких ділянках до 100 кілометрів на добу. І це в той час, коли, як говорила радянська преса передвоєнного часу, Червона армія наймогутніша у світі. Ми не можемо не задавати запитання: як могло трапитися те, що трапилося? Чому країна, яка весь міжвоєнний період готувалася до неминучої війни, невпинно посилювала свою міць та обороноздатність, спираючись на величезні потужності воєнно-економічного потенціалу, зазнала такого непоправного удару?  Очевидно, що причина тут була не у відсутності бойової техніки чи людей, а у неприведенні їх вчасно до стану повної бойової готовності. Саме тому Сталін звинуватив у провалі оборони не себе, а інших воєначальників - сліпих виконавців його наказів. Було розстріляно генерала Павлова та цілу групу військових командирів, які, по суті, були сліпими виконавцями демонічної волі вождя. Однак були й такі, що не виконали наведену вище директиву Сталіна і, формально порушивши військову присягу, привели підлеглі бойові частини до стану повної бойової готовності. Це були справжні герої, які до останнього пострілу, перебуваючи вже в глибокому тилу ворога, боронили рідну землю. Усі ми знаємо безмірний подвиг захисників Брестської фортеці. Імена цих людей назавжди і золотими літерами вписані в історію України.

Просування противника вглиб території СРСР було просто вражаючим і досі нечуваним. Уже 11 липня розпочалась оборона Києва. 14 липня перші німецькі бомби впали на Миргород.

Ще одна трагедія початку війни - страшна бойня та загибель 4 радянських армій в урочищі Шумейковому. Заборонивши залишати Київ, Сталін особисто виніс смертельний вирок чотирьом власним арміям: 21-й, 5-й, 37-й та 26-й. Півмільйона вояків власної армії (з них 60 тис. осіб командного складу, що було смертельним ударом для й так обезкровленої репресіями армії) на чолі з генерал-полковником Кирпоносом загинули майже за декілька годин. До честі самого генерал-полковника Кирпоноса, він відмовився покинути фронт на присланому за ним з Москви літаку і загинув, як справжній солдат. Утім, в іншому разі його могла б чекати доля генерала Павлова.

Не так давно, у 2006 році, побачила світ книга Ф.Т.Мор­гуна "Хто і де зірвав бліцкриг?". (Він же автор  і інших надзвичайно цікавих і наповнених фактологічним змістом монографічних та почасти мемуарних видань про період війни: "Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу: факти і наслідки", "Задовго до салютів. Правда про генерала Кирпоноса", "Переорані покоління", "Прокляття війні. Слідами сфальсифікованої історії", "Безсмертна душа України"). Старшому поколінню полтавців Федір Трохимович Моргун (нині покійний) відомий як колишній багатолітній перший секретар Полтавського обкому партії, згодом перший міністр новоствореного в СРСР у 1989 р. Держкомітету з охорони природи, активний прихильних впровадження на Полтавщині безвідвальної технології обробітку ґрунтів. Але до цього слід зауважити, що Федір Трохимович - очевидець і учасник подій Другої світової війни. Підлітком він пережив нацистську окупацію на Донбасі, потім - рядовий, сержант І Українського фронту, був тричі поранений, звільняв Україну, полковник у відставці. Незважаючи на високі посади, протягом усього життя він займався дослідженням початкового періоду війни, мав доступ до секретних архівів. Саме на основі фактів, чесного і неупередженого їх аналізу у своїй книзі Ф.Моргун доводить вину Сталіна як у розгромі Червоної Армії у 1941 р., так і тих жахах, з якими зіткнулись народи України, Білорусі, Прибалтики, Росії. Ф.Т.Моргун відповідає як на питання, хто і де зірвав бліцкриг нацистської Німеччини, так і на інші безвідповідальні заяви деяких політиків про те, що СРСР і без України б виграв війну. На його думку, головна битва війни - між Києвом і Лубнами - обез­кровила Гітлера на московському напрямку і привела до його поразки у війні. Моргун зазначає: "Читачу зовсім легко побачити, що Кирпонос усе робив супроти намірів Гітлера і командирів німецьких військ, а Сталін діяв так, як того хотіли фюрер і його генерали. Вони мріяли почати війну зненацька. Сталін це їм влаштував. Вони намагалися не допускати відступів наших військ на схід. Сталін і тут їм робив послугу за послугою...

А тим часом танкові армади генерал-полковника Клейста форсували Дніпро в районі Кременчука і, розбиваючи наші досить слабкі заслони, пішли через Глобине, Семенівку, Хорол Полтавської області на північ, назустріч Гудеріану, щоб замкнути кільце в Лубнах і Лохвиці.

Це вже була смертельна загроза, і Кирпонос утретє просить дозволу відступити на схід. У цій останній телеграмі Сталіну він і його штаб з усією прямотою чесних воїнів переконують, якими страшними будуть наслідки оточення. Адже армії перестануть одержувати пальне й боєприпаси, сотні тисяч поранених неможливо буде відправити в госпіталі.

Цей документ не можна читати без валідолу. Але Сталін знову забороняє, принижує, ображає. Нині вже є багато документів, які підтверджують, що в ті дні зі Ставки одна за одною в штаб Південно-Західного фронту надходили директиви: "Будь що утримувати Київ!", "Київ не залишати й мостів не підривати!".

Однак фатальний час настав. У лічені дні й години танкісти Гудеріана з півночі, а Клейста з півдня увірвалися до Лубен і Лохвиці. Клітка замкнулася 15 вересня. А наші ж війська через злочинну безвідповідальність Сталіна й Генштабу не лише в цей трагічний день, а ще шість діб - до 21 вересня - перебували в Києві.

Цивільне населення столиці України з високим почуттям патріотизму й обов'язку провело величезний обсяг робіт зі створення оборонних споруд. Київ був оточений кільцем протитанкових ровів, окопів, траншей, бліндажів тощо. Сотні тисяч киян добровільно йшли в народне ополчення. Війська Червоної Армії й ополченці стояли на смерть сімдесят днів.

Цей героїчний захист зробив багато. Але Сталін і Верховне Головнокомандування так і не зрозуміли (або робили вигляд, що не зрозуміли) того, що було ясно Кирпоносу і його штабу: до яких наслідків призведе з'єднання танкових армад Гудеріана й Клейста в глибокому тилу військ Кирпоноса. Як тільки танкові армії Гудеріана нависли на півночі, а до них із півдня, успішно форсувавши Дніпро, помчали танкісти Клейста, стало абсолютно зрозуміло, що настав кінець боїв за Київ. Ставка зобов'язана була знати, що їй нічим протистояти Гудеріану і Клейсту. Основні сили Кирпоноса були на правому березі Дніпра, вони тримали фронт аж на двохстах з лишком кілометрах західніше Лубен, куди рвалися головні німецькі танкові армії".       

У результаті цих трагічних подій 18 вересня німецькій війська вступили до Миргорода. І сталося це всього лише через 84 дні після початку агресії!!!

Це була справжня трагедія народу, безпосереднім винуватцем якої стала політика вищого керівництва держави на чолі із Сталіним. Дивно, що нині наш північний сусід не тільки продовжує згубну політику пропаганди війни, а й робить стійкі кроки з реабілітації таких, з дозволу сказати, "діячів" та "великих полководців", як Сталін. Хай не в юридичній площині, а поки що в суспільній свідомості, забуваючи, що культ Сталіна та його злочини були засуджені самою комуністичною системою на ХХ з'їзді партії. Замість остаточного з'ясування історичних фактів та відповідальності вождя за вчинення ряду злочинів, які кваліфікуються як завдання смертельної небезпеки власній державі і її народові, продовжує нав'язуватися міф про визначальну роль Йосифа Віссаріоновича у Перемозі.

Сьогодні ми маємо не ігнорувати трагічні сторінки ІІ світової війни, а особливо ретельно переосмислити наше минуле, щоб не повторити його трагічних помилок.

А.Фесенко, директор Миргородського краєзнавчого музею