Українська поетеса, член Національної спілки письменників України, член Національної Спілки журналістів України, уродженка нашого міста Миргорода Наталія Харасайло у січні святкує свій день народження. Її ім'я широко відоме не тільки в Україні, її щире слово - це цілий світ  людських почуттів. Кожен її вірш - естетичне явище  з глибоким  філософським  змістом пізнання світу.

Мова йтиме про  талановиту поетесу Наталю Никифорівну  Харасайло, чиї  поетичні збірки "Дивлюся на тебе" (1997), "Мереживо долі" (1999), "Білим по білому" (2001), "У пошуках раю" (2002), "На скибці дня" (2005), "Два голоса для флейти" (2007) стали вже бестселерами. Поетеса, звертаючись до читача, пише: "Коли в тебе є голос - голос надії й любові, - то він завжди прагне суголосності. Світова мембрана, де відлунюють душі людей, угадує це суголосся й випромінює його у всесвіт… Тремтить і відлунює моя душа, всотуючи вищу гармонію сфер, "бо завдання кожного митця - будити людські душі".

Талант Харасайло виявився у багатьох різновидах літературної праці - поезії, літературній критиці, начерках.

Твори Наталії Харасайло публікувалися в багатьох часописах: "Дієслово", "Бористен", "Слобожанщина", "Київ", "Біла альтанка", "Літературна Україна", "Антикварное обозрение", в антології прози і драматургії Полтавських літераторів ХХ ст.. "Калинове гроно" (2006р. Полтава), антології "Сучасної жіночої поезії Полтавщини" (2012), у збірниках "Пісенна Миргородщина", "Поетичні барви освітян Полтавщини", збірників пісень "Серце розбудіть своє" (2003р, Херсон), "Калинова сопілка" (2014), "Заспівай" (2011), "Моєї долі  полотно" (2015р., Полтава).

9 листопада 2015 р. в театрі ім.М.Гоголя на урочистому відкритті ХVІ Міжнародного конкурсу знавців української мови ім.П.Яцика Наталії Никифорівні вручили обласну премію ім.Леоніда Бразова.

Пісня поетеси Н.Харасайло "Миргород-курорт" (комп.О.Мірошниченко) у виконанні заслуженої артистки України Інеш та І.Миргородського є окрасою нашого міста. Як поет-пісняр протягом багатьох років вона була членом журі Всеукраїнського фестивалю "Осіннє рандеву". Знані українські композитори Р.Тихоміров і І.Юрковський (композитор та виконавець)  - автори кількох пісень і кліпів на слова Наталії Харасайло.

Зараз Н.Харасайло - член журі Всеукраїнського фестивалю "Соловейко України", її пісні розлетілися в усі куточки нашої держави. Вона перший диктор і автор програм Миргородської студії телебачення, автор і ведуча вітальної програми районного радіо. Двічі (2003, 2011р) була визнана кращою поетесою. Наталія Харасайло - переможець Всеукраїнського радіофестивалю сучасного романсу (2003р.), переможець Миргородського відкритого рейтингу популярності "Людина року" (2002р.).

Поетеса - лауреат загальнонаціонального конкурсу "Українська мова - мова єднання" (2012р.), обласного конкурсу "Краща книга Полтавщини" (2009-2011р); переможець Всеукраїнського радіофестивалю "Наша пісня" (2011р). Пісня "Зорепад" прозвучала під час концерту "Пісня року 2012" у палаці "Україна" як ексклюзив року. Переможець Міжнародного телевізійного пісенного фестивалю "Прем’єра пісні" (2012р.). Н.Харасайло - перший лауреат літературно-мистецької премії ім.Антона Шевченка.

Наталя Харасайло - поетеса могутнього ліричного обдарування.  Реалії дійсності, людські долі, картини природи, екскурси в історію, проблеми доби, світлі й ніжні почуття  - усе це  постає в її поезії і пропущене крізь серце й розум яскравої, непересічної особистості з неординарним світобаченням, власними уподобаннями, ціннісними критеріями.

Її щира поезія сповнена високими почуттями невичерпної любові й милосердя, гармонією людини з природою  і нерозривною єдністю  з українськими народними традиціями, піснями. Знаний композитор  О.Мірошниченко сказав: "Наталя Харасайло - поетеса від Бога. Вона світла душа. Її вірші такі самі". Мабуть,  тому її поезія, ніколи не втрачаючи прямого зв'язку з народною творчістю, так легко попрямувала зворотнім шляхом:  десятки її творів  буквально "пішли в народ", покладені на музику і стали піснями, воістину народними піснями і навіть романсами, які звучать  у виконанні Мустафаєва, Алсу…

Спорідненість поезії з українською народною культурою найбільш помітна в  самому ладі почуттів, уявлень і в характері художнього мислення. Естетичний  ідеал її формувався під впливом уявлень про красу як гармонію людини і природи, а світогляд  - на грунті народного розуміння життєствердних понять про Правду, Совість, Чесність,    Вірність, Порядність - від діда-прадіда, від рідної Неньки, Матусеньки, чий образ огорнутий  у віршах серпанком найніжнішої любові і шанобливості дочірньої: "Хай тобі тепліше стане від дітей і онучат малих".

Наталя Харасайло - знавець народної творчості, звичаїв, обрядів, які так чудово  відтворила в ряді віршів "Ой на Івана та  й на Купала" (коли "… доля дівоча в річці вінками", "казка прадавня скупана в росах, ходила марена травами боса, коли в ніч цю здійсниться все заповітне"), "Христове світле Воскресіння", "Щедрий вечір" та ін. Дочірня любов до рідного краю, землі відгукується у віршованих роздумах "Я з Полтавського краю", "Хлібові", "Хата біла", "Хутір", "Колиско моя, рідний край", "України доля у моєму серці". “Круться історії колеса - і ми шукаємо ази”, “Ритм серця б’ється в унісон”.

 Історичні особистості Г.Сковороди, І.Мазепи, М.Гоголя, про яких учені сперечаються й донині, її тривожать:

"Через віки бентежить    душі знов

І дзвін святковий  будить нашу днину

Зі стін тобою  зведених церков…"

("Іван Мазепа")

А Миколі Гоголі у своєму зверненні пише:

"… вклоняємося

За те, що не цурався свого роду,

За те, що пісню мамину співав,

За сміх і сльози  нашого народу".

(“М.Гоголю”)

"У майбутнє потрібно йти з чистою душею.

Перехрестимо  наші душі, заставим розум працювать

Аби не тільки хліб   насущний.

А й істину святу пізнать".

Цими словами Наталя Харасайло закликає сучасну молодь бути чесними, працьовитими, правдивими, людяними.

 "А ми все кращого ждемо", "гріхів своїх несем ярмо". З яким болем у серці відгукуються слова у вірші про голодомор "Не повторить би"

"Дитя вмирало на порозі,

Сміялась жінка дико і кричала,

Кусаючи від горя кулаки.

Спитайте тих, кого уже немає,

Чи вигадка опухлеє маля?

Пам’ятай, дитино,

Бо забувать таке великий гріх".

В унісон "кричать від сердешної болі" слова нашої поетеси, що облетіли весь світ, перекладені  на іврит та надруковані в Ізраїлі, пов'язані з трагедією 1941 року в Миргороді "Невинно убієнним і нам живим"

"Чуймо голос страшний з домовини, -

Попіл мертвих волає до нас,

Сльози матері, сльози дитини,

Пам'ятаймо: забути не час."

Її поезія відзначається реалістичною правдою, силою почуття і мистецькою красою форм і мови, тонким відчуттям краси і непідробної щирості. "Щоб від любові засвітився світ" - ці слова, що так чітко окреслюють поетичне кредо Наталії Харасайло, сказав знаний український письменник Анатолій Дімаров у статті "Дума про Великодню хату". Її поетичний дар дає нам можливість уявити в кольорах, звуках, пахощах неповторну красу природи рідного краю: "дрімає тиша в темряві густій", "світанок ніжно ніч цілує в скроні", "вже осінь золото рясне згубила", "дивились весни  з-під зелених вій", "верби обнімалися з вітрами", "сині роси світанок п’є".

Мовою й фарбами створює "полотна" весни, осені, літа

"Береза віттям солодко шепоче,

Краплини ловить стомлена земля".

"У полум’ї осіннього багаття

Згорає день, немов пожовклий лист,

Гойдає хвиля зірване латаття".

Або "Засватана осінь  у келих прозорий

Уже наливає хмільного вина.

У золото й срібло вдягає діброви

І плаче, й сміється, й сумує вона".

Мальовниче змальовує вечір, створює настрій романтичний, казковий.

"Десь соловей у вербах розходився,

Здається, простір сяйвом заснував.

І місяць на русалку задивився,

І вечір в ніч тихенько веслував".

І зовсім інша, протилежна, малюється картина:

"Ой ридала завірюха за вікном,

Утирала білі сльози рукавом.

Припадала до холодної землі,

Білу хустку загубила на ріллі"

бо "самітня осінь самоту малює", "літо заблукало у тумані… сонечко проснулося зарані, щоб зібрать по крапельці красу", "спека страшнюча… розжареним оком сонце байдуже вдивляється вниз… кожна травинка у небо - як спис".

Поезія Наталі Харасайло сповнена великої  невичерпної любові до  дітей, "до всього сущого на землі", їй болить чужий біль, страждання, бо їй "несила будень у душі, несила, несила з буднем в одній хаті жить!"

"Карай нас, Господи, - ми не святі,

Ти вбережи дітей наших від згуби

… Впусти для кращого їх, пане Час".

Тримаючи своє серце на долоні, вона звертається до скорботного лику Пречистої і просить прощення за людські гріхи:

"Тане серце в молитовнім слові,

Пахне ладан в дивнім сяйві свіч.

Ми тепер із совістю удвох.

Чи почують нас святі ікони?"

"У Наталі серце поперед поезії", - зазначав письменник А.Дімаров,  підкреслюючи цим, що вона  пише про "велику і чисту любов", про вірність і зраду, бо по-жіночому просить "світлої і чистої любові", прагне "кохати і бути коханою". Ця інтимна лірика простежується у всіх її збірках: "я гаряче люблю - у цім вогні тебе й себе спалю", "а  якже без любові нам прожити", щирі слова пісні "Я по білому білим…",  "до забуття люблю тебе, до згуби, мов квітка, в’яну на твоїй руці" - звертається схвильовано до коханої людини.

У них відверта сповідь і слова, що йдуть із ніжного жіночого серця, як із чистої криниці, непідробна щирість і душевна чистота, якої  нам так часто бракує, звучать у віршах "А як же без любові?", "Жінка і ніч", "Скажіть мені…", "Повінчай нас сьогодні…" Глибина думки, могутність ідеї промовистим штрихом характеризують творчу особистість Н.Харасайло, простежуються в ряді віршів, присвячених видатним постатям, пам'яткам мистецтва і, взагалі, мистецтву  як великому, так і малому

"На куполі дрімає сивий час,

Шумлять тривожно  стомлені ялини.

І дивиться на нас премудрий Спас,

І стогнуть глухо знівечені стіни"

і продовжує з великою гіркотою і болем

"Чиї ж ми діти і яких батьків,

Що так безжально топчемо святині?"

(“У Мгарі”)

У присвяті одній із чудових давніх  робіт скіфської доби  звучить:

"На пекторалі заблукала вічність,

На пекторалі захолонув час,

Майбутнього розтоптана величність

З минулого вже проклинає нас".

("На пекторалі")

І як образно та влучно сказано про витвори мистецтва  у виставковому залі :

"Старі картини - наче образи

Старі картини - наче хліб і сіль,

Мов чистота і таїнство причастя

Старі картини - фарби і душа,

… І вічне прагнення людей творити".

У поезії Н.Харасайло віддзеркалюються духовні сили епохи, що так міцно тримаються на народній основі, її культурі, традиціях.

Літературна і поетична спадщина Наталі Харасайло живе активним життям сьогодні і житиме завтра, бо  не втрачає з плином часу ідейно-естетичної напруги, яка живить духовну енергію народу.

"Все ж на землі і мій лишився слід,

Тому й сказати твердо долі маю,

Щоб від любові посвітлішав світ,

Свою любов я людям залишаю".

Невипадково патріарх української літератури А.Дімаров, лауреат державної премії ім.Т.Шевченка, якому посвідчення члена Національної спілки письменників України вручали П.Тичина та М.Рильський, із гордістю передав естафету зі своїх рук нашій Наталії Харасайло, дав високу оцінку її творчості: "Рідко хто з сучасних поетів так володіє камерною музикою слова,  як Наталія Харасайло! А як вона потрібна  в наш розбурханий час! Якому звичайнісінький спокій лиш сниться, в якому справляють своє сатанинське весілля злоба та ненависть, в якому так хочеться, втомившись душею і серцем, поринути в тишу, у святу зосередженість, де ніжно тчуться слова "білим  по білому", де лунає м’яка, ласкава мова. Це - Харасайло".

Н.Беркута, мистецтвознавець