Український народ має давню історію. Він створив оригінальну і неповторну культуру, відому всьому світові. А найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Це найдорожчий скарб, переданий українцям з покоління в покоління. Це наша духовна святиня, наша гордість. Щороку, 9 листопада, Україна відзначає чудове свято – День української писемності і мови. З цієї нагоди у Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д.Гурамішвілі відбулося поетично-пізнавальне свято «Слово рідне, мудре і прадавнє», в якому активну участь взяли студенти Університету III віку.
Провідний бібліотекар Алла Григорівна Федченко розповіла, що писемність і мова – то є душа кожної нації, її найцінніший скарб, це історія і пам’ять, наша давня і нова культура, ознака національного визнання. Упродовж століть українська мова зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав. Нині вона має державний статус.
Ми українці. Живемо у вільній незалежній Україні і розмовляємо рідною державною мовою. А вона в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу. В умовах, які склалися в нашій країні, українська мова набула особливого значення – стала символом миру і єднання нації.
Присутні на святі почули щирі слова любові і вдячності до рідної мови. Її прославляли у віршах учні 11-Б класу гімназії № 6 та гуртківці ЦЕВ; в українських танцях з шаблями, у виконанні хореографічного ансамблю «Світязь» ЦЕВ; у творах, що грали вихованці музичної школи; у піснях, які виконував гурт підопічних Територіального центру «Дай, Боже, здоров’я» та солісти – студенти Університету III віку – Любов Мельченко, Валентин Лесін та Анатолій Мусієнко під акомпанемент Раїси Карюк.
Ми переконалися, що немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійністю та душевністю української мови. Тож давайте і надалі плекати й примножувати рідну мову, і передавати її від роду до роду, щоб не втратити, не загубити наш найдорожчий скарб на землі.
