У рамках фестивалю «В гостях у Гоголя» відбулося три скрипкових концерти міжнародного рівня: 6 липня ‑ концерт лауреатів міжнародних конкурсів Дмитра Удовіченка (скрипка), Євгенії Марченко (арфа); 7 липня – концерт лауреатів міжнародних конкурсів Валерія Соколова (скрипка), Дмитра Удовіченка (скрипка), Олександра Конєва (скрипка); 7 липня – концерт Заслуженої артистки України Богдани Півненко (скрипка).
Що об’єднує усих цих відомих у світі музикантів? Рідна школа. Усі вони – випускники різних років Харківської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату.
Наймолодший з них, випускник цього року – ровесник ХХІ століття Дмитро Удовиченко. Коли Дімі «тринадцятий минало», він уже виступав як соліст зі знаменитим оркестром Володимира Співакова (він грав технічно дуже складний твір А. Кролла «Банджо і скрипка»). З того часу наш Дмитро виступав на різних знаменитих сценах Європи, фахівці говорять про його велике майбутнє. З 1 вересня Дмитро буде вчитися у Вищій школі Фолькван в Ессені (Німеччина) і буде отримувати там стипендію.
І в цю літню перерву між школою і консерваторією Дмитро підготував концерт-прощання – зі школою, дитинством, країною, першою вчителькою (яка вчила його 11 років). І цей концерт-прощання пощастило почути нам – мирогородцям.
П. Чайковський, Ф. Шуберт, К. Сен-Санс, І. Стравінський, М. Гранжані. Скрипка і фортепіано (Валерія Бадьон), скрипка і арфа (Євгенія Марченко), скрипка у складі класичного струнного квартету (дві скрипки, альт, віолончель). Цю програму Дмитро склав сам, сам зібрав друзів для квартету, для якого став керівником. Діма включив у свій сольний концерт єдиний твір, який вчив під керівництвом вчительки – «Блискуче рондо для скрипки і фортепіано сі-мінор» Ф. Шуберта. Скрипка Діми співала так щиро, так розчулено, і разом з тим – стримано, по-дорослому, по-чоловічому. Згадалося раптом пушкінське: «Я слышу речь не мальчика, но мужа»...
На концерті мені пощастило сидіти поруч з Людмилою Олександрівною Вареніною – педагогом-методистом ХССМШі, яка вчила Дмитра з 1 по 11 класи. Іноді я повертала очі на її прекрасне, натхненне обличчя і мені здалося, що я присутня при діалозі вчителя і учня у тій ситуації, коли Вчитель відпускає свого Учня у великий світ... Після концерту я майже вперше не виконала своє професійне завдання – не підійшла на інтерв’ю ні до учня, ні до вчителя. Не хотілося конкретними питаннями руйнувати те таїнство, яке створилося під час концерту, і яке відчула реально...
Тетяна Казакова,
фото Анфіси Сметаніної
