У рамках фестивалю «В гостях у Гоголя» в РБК відбулося три скрипкових концерти міжнародного рівня: Дмитра Удовиченка, Валерія Соколова. Заключним був концерт Заслуженої артистки України Богдани Півненко та її учнів.Коли у Богдани Півненко на одному з телеінтерв’ю запитали, з ким би вона хотіла поспілкуватися, якби можна було з будь-ким, вона відповіла: «З Паганіні, напевно». І недарма! Нашу Богдану за кордоном називають «українським Паганіні в спідниці».
Богдана Півненко народилося в Харкові. Дівчинка непогано малювала, ліпила і грала на скрипці. Вчилася в одній з дитячих музичних шкіл міста. Її мама бачила в донці майбутню художницю, а дівчинку взяла в полон скрипка! Вирішили вступати у Харківську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат (ХССМШі), але в перший рік – не пройшла за конкурсом, в другий – знову. Якби не впертий характер маленької скрипальки і не зміна директора (а новий директор Валерій Алтухов одразу ввів принципове правило: усі вступні іспити повинні відбуватися публічно – тобто дітей можуть слухати і вчителі, і батьки – слухати і своїх, і чужих). На третій рік – на публічному іспиті – Богдана отримала найвищий бал. Новий директор, хоча за фахом і не скрипаль, а кларнетист, одразу помітив обдаровану дівчинку! В 16 років Богдана вступає у KCCМШі до знаменитого Богодара Которовича (1941‑2009) – одного з корифеїв сучасної української скрипкової школи, професора Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, засновника Державного камерного ансамблю «Київські солісти».
Молода талановита скрипалька, гастролюючи по Європі, всерйоз думала про еміграцію: за кордоном класичного музиканта набагато більше цінують – в усіх сенсах цього слова! Але щось не відпускало, тримало... Це щось – то її відчуття рідної землі, народу, України. Гастролюючи різними країнами, Богдана везе туди українську музику ‑ її три великих «С» (Мирослав Скорик, Євген Станкович, Валентин Сільвестров) та два великих «З» (Володимир Зубицький та Золтан Алмаші). Ці твори можна послухати у запису: Богдана створила 12-дискову «Антологію сучасної української музики».. Грає Богдана і класику, бо це основа, фундамент репертуару кожного серйозного музиканта.
До Миргорода Богдана приїздить уже вдруге. Минулого року їй у нас дуже сподобалось, як і її батькові, Івану Марчуку, що приїжджав разом з донькою. (Іван Марчук ‑ Народний художник України, член «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі (нараховує 51 художника з усього світу), входить у список 100 видатних геніїв сучасності британської газети The Daily Telegraph).
«Маленькі міста України, ‑ це не провінція, це її духовний осередок, і тому я з великим задоволенням гастролюю Україною і приїжджаю до Миргорода», ‑ зізналася артистка.
Як і минулого року, Богдана приїхала зі своїми маленькими учнями. Хоча талановита скрипалька працює в Національній філармонії України (Національний ансамбль «Київська камерата») і викладає у Національній музичній академії ім. П. І. Чайковського, в неї ще є клас у КССМШі: «Дуже важливо із самого початку правильно поставити руки і весь час дуже наполегливо слідкувати за ними (секретами скрипкової постановки рук Богдана щиро ділилась на майстер-класі у Дитячій музичній школі ім. А.П. Коломойця). Я сама дечому перевчалася уже після 30-ти років у чудового скрипаля і педагога Бориса Громова, і хочу передати свої знання дітям». (До речі, Богдана автор проекту підтримки музично обдарованих дітей – «Ми твої діти, Україно», котрий працює з 2014 р.).
Найменша учениця Богдани семирічна Сандра Василькова здивувала слухачів досить складною програмою. Минулого року вона грала «Віслючка» ‑ при чому тільки копіювала вчительку у виразних «Іа». А тепер сольно і в характері зіграла «Марш лялькових солдатиків» Ф. Креслера (зазвичай цей твір грають трохи старші діти)!
Cтарші учениці Півненко найчастіше грали П. Сарасате (1844‑1908) – цього іспанського Паганіні, котрий закінчив консерваторію у 12 років – і більше, за легендою, ніколи не «займався» (тобто, не тренувався), а тільки – грав. Його скрипка співала, плакала, сміялась, жартувала, дражнила, сердилась, і знову – співала... Щоб виконувати твори П. Сарасате, треба мати досить високий технічний рівень підготовки. І учні Богдани його мають... «Баскське капріччіо» у виконанні Марії Дик прозвучало впевнено і яскраво. Юна скрипалька передала характер басків і переконала мене у тому, що ці «етнічні унікуми» (найдавніші корінні жителі Європи) зі своєю мовою «ескуара», яка протягом 8 тис. років розвивалася самостійно, мають право на свою певну національну ізольованість всупереч процесам європеїзації та світової глобалізації.
Яскраво і святково у виконанні дуету Марії Дик та Світлани Клімкової звучало «Наварра» П. Сарасате . І хоча з 1876 р. Наварра була позбавлена буть яких залишків автономії, в музиці яскраво відчувається самобутність баскського народу.
Візитна карточка П. Сарасате «Циганські наспіви» у виконанні прозвучали трохи по-учнівському, але натхненно. По-учнівському – можливо, тому, що в пам’яті неперевершене виконання цього твору Богданою Півненко. Коли я слухаю «Циганські наспіви» у виконанні цієї скрипальки, то мимоволі згадую красиву легенду про те, як цигани через цікавість до коштовностей втратили вміння літати, але з їх втратою надбали свободу. І стали мандрівним народом, але вміння літати до них не повернулося. Але геній Сарасате і талант Богдани повертають вміння літати – і не тільки циганам, а усим, хто прийшов на концерт.
Миргородчанам Богдана подарувала прекрасну п’єсу про кохання «Наслідуючи Альбеніса» (1959) Р. Щедріна, яку він присвятив своїй улюбленій дружині ‑ легендарній балерині Майї Плісецькій. А завершила свій виступ Богдана дещо несподівано – твором з педагогічного репертуару – Варіаціями Ш. Данкля на тему Дж.Паччіні.
«Дуже важливо, щоб дитячий репертуар був виконаний досвідченими музикантами. Я збираюсь записати його на диски, щоб діти мали певний взірець, ‑ пояснила свій вибір п'єси для концерту Богдана, ‑ діти – це наше майбутнє!»
Ми любимо тебе, Богдано, і чекаємо на тебе наступного літа! Приїжджай!
Тетяна Казакова,
фото Анфіси Сметаніної
