Миргородський музей Давида Гурамішвілі уже не вперше приймає у своїх стінах цікавих і талановитих людей. Ось і цього разу шанувальники прекрасного й незвичного мали змогу відвідати виставку «У світі сірникових мініатюр» двох авторів – відомого київського майстра Йосипа Осташинського та миргородця Віктора Батієнка.

Віктора Батієнка миргородці знають добре. Ще два роки тому він здивував земляків своєю сірниковою скрипкою, яку змайстрував для доньки. Зараз же майстер із захопленням працює над новим проектом – виготовленням гітари у натуральну величину.

А ось із творчим доробком Йосипа Осташинського познайомитись випадає вперше. На виставці, організованій за сприяння і підтримки міського голови Сергія Соломахи, зараз експонуються десять барельєфних творів майстра.

Слід відзначити, що Йосип Борисович Осташинський єдиний у світі автор незвичайного творчого жанру – архітектура в мініатюрі. Він винайшов свій особливий стиль і почав створювати барельєфні картини із сірників та інших природних матеріалів. У роботу йде все: сірники, зубочистки, палички з під морозива, тасьма, фольга, тканина, комарині сіточки і всякий непотрібний, на перший погляд, дріб’язок. Ювелірно-точна робота, терпіння, уважність до найдрібніших деталей, а головне велике прагнення отримати щось неповторне і є основним підгрунтям для створення робіт у переважної більшості з яких немає аналогів у світі.

Йосип Осташинський занесений до трьох «Книг рекордів України» - найпоширенішого збірника найрізноманітніших досягнень людства. Про роботи майстра було видано близько 200 публікацій, а також відзняті документальні фільми «Дорога до Храму» (2003 р.), «Дарувати радість людям» (2009 р.). Його регалій і почесних звань, як кажуть, не перелічити. Йосип Осташинський член комітету Народної академії творчості інвалідів, член народного аматорського колективу студії-галереї «Ми духом незламні», член національного фонду «Україна - дітям», почесний член Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина» та багатьох інших. Автор понад 80 мініатюрних барельєфних картин історичних будівель України й інших держав. Про те тема рідного Києва, його історичних, культурних та архітектурних пам’яток історії, втрачених і тих, що збереглися, стала домінуючою темою його творчості. За плечима майстра незвичайного жанру 85 персональних виставок в Україні і за кордоном. Про Йосипа Осташинського згадувалося в багатьох періодичних виданнях. У світ вийшли книги де розповідається про майстра: «Життя видатних людей» (2003 р.), «Кияни» (2004 р.), «Художники України» (2005 р.), «Київ» (2007 р.), «Імена України» (2008 р.) та «Будуємо Україну разом» (2013 р.). А от сам майстер щедро ділиться своїми вміннями, секретами і напрацюваннями у власному посібнику «Удивительные поделки из спичек», надрукованому у 2012 році.

Це зараз Йосип Борисович має багато винагород і людське визнання, а починався шлях до успіху ще в дитинстві.

- Сам я з творчої родини, – згадує Йосип Осташинський. – Мій батько гарно малював, був начальником драпіювального цеху, робив драпіровки для Маріїнського столичного палацу. Дядько – Наум Йосипович, заслужений вчитель, відкрив «Художню школу Осташинського». Інший дядько, Аркадій Йосипович, теж художник. Талановиті у мене і тьоті – всесвітньовідомі балерина Майя Плісецька та театральна діячка Наталія Сац.

А сам Йосип Осташинський у свій час захоплювався карбуванням, гравюрою, меблевим шпоном і зрештою сірниками. Із розповіді Йосипа Борисовича дізнаюся, що він воїн невідомого широкому загалу радянсько-китайського конфлікту у 1969 році, про який не згадується у підручниках з історії, але через який він залишився інвалідом.

- Лежачи на одному боці на лікарняному ліжку, - пригадує ті дні Йосип Осташинський, - тамуючи біль покаліченої ноги та пораненого хребта, опираючись на одну руку намагався творити із сірників що знайшлися поруч. Зараз зупинитися уже не можу. Ось уже 35 років. Я зрозумів, що всі випробування, що траплялись у моєму житті мали привести мене до творчості. Мистецтво стало моєю місією. Я себе лікую творчістю і намагаюся нести радість людям.

Зараз у майстра є і послідовники. Пригадує, як дніпропетровському інтернаті його картинами зацікавився 18-річний Михайло Клімов.

- Спробував. Йому сподобалося, почав сам робити. – З теплою посмішкою згадує Йосип Борисович. – Тепер називає мене хрещеним батьком.

Це і не дивно, адже всюди де побуває майстер зі своїми роботами він знаходить своїх послідовників з якими щедро ділиться своїми вміннями. Йосип Борисович постійно підтримує зв'язок зі своїми учнями, консультує, підказує, допомагає.

- Я за своєю натурою оптиміст,– зізнається майстер. - Всі мої роботи заряджені цією позитивною енергетикою. Це підтвердила і біоенергетик, що провіряла мої роботи. Мені подобається вкладати душу в свою працю , тому і маємо позитивну віддачу.

Над своїми барельєфами Йосип Борисович працює у себе вдома і переважно вночі, коли ніщо не заважає творити.

- У своїй квартирі виділив одну кімнату під майстерню. На секретері все розкладаю, вмикаю музику, лампу. До кожної роботи підбираю фон. На нього ставлю каркас, а зверху наклеюю сірники. Це дуже дрібна робота. Тому маю пінцети, ножик для заточування. Із паличок для чищення вух і зубочисток роблю колони до будинків. На вікна ставлю сітки, якими влітку закладають вікна від комарів. А позаду чіпляю кольорову фольгу. Коли у приміщенні гарне освітлення, вікна світяться.

Працюючи зі своїми барельєфами Йосип Осташинський вивчає краєзнавчу літературу, відвідує бібліотеки, радиться із спеціалістами.

- Є в мене робота «Київська Дума 1785 року», - розповідає Йосип Борисович. – Вона раніше знаходилася, до 1919-го року, між теперішньою Головною поштою на майдані Незалежності й Будинком профспілок. Так от, мені порадив її зробити краєзнавець Михайло Калініцький, він ніколи не відмовляє мені в консультації і кваліфікованій допомозі. Півроку шукав малюнок. А коли знайшов, кажу: «Міша, ти що! Тут скільки роботи». А він мені каже: «Зроби». Послухався. Створював її півроку, тоді коли зазвичай я справляюся за один-два місяці, але результатом повністю задоволений.

Допомагають майстрові своїми порадами і рідні.

- Коли підбираю фон, кличу дружину Аллу Дмитрівну і доньку Ірину. Дружина часто каже, що погано, а коли все зроблю то хвалить. Буває якщо щось не виходить не сплю ночами. Переробляю по п’ять разів, а то і більше, доки не лишусь задоволений результатом.

На запитання, скільки часу витрачається на роботу над одним мініатюрним барельєфом, Йосип Борисович зізнається, що буває по-різному.

- Наприклад «Собор Парижської Богоматері» я виношував три роки, підбирав матеріали, а зробив десь за три місяці… так трапилось, що я починав відроджувати храми раніше, аніж держава. Моя «легка рука» робила свою справу у відбудові та реставрації пам’яток архітектури, – продовжує розповідь Йосип Борисович. – Приміром, зробив знаменитий київський Михайлівський Золотоверхий і через десять років його відродили. Синагогу «Золоту троянду» я відродив з листівки 1902 року. Її теж відбудували, але будівничі дещо змінили. І, нажаль, не на краще.

Усі роботи Йосипа Борисовича Осташинського: православні, буддистські, католицькі храми, синагоги та інші релігійні і культові споруди суворо відповідають канонам релігійних конфесій.

- Наприклад, на «Храм Гробу Господнього» нарізав по одному сантиметру чотири з половиною тисячі цеглинок, - показує одну із своїх робіт Йосип Борисович. – Ці цеглинки кладуться рядами одна на одну, щоб були якомога щільніші, а в стінах щоб не було щілин робляться спеціальні пази. Це вже секрети ремесла…

Траплялися в житті майстра і різні шанувальники його мистецтва. Гортаючи книгу відгуків знаходжу багато теплих слів і побажань подальшої натхненної праці. Присвячують Йосипу Осташинському вірші і він зібрав їх у друковане видання. Йосип Борисович зізнається, що уже почав збирати вірші і на другий збірник. Приходять на виставки і такі шанувальники, які намагаються у дрібних деталях знайти помилки.

- Інколи трапляються досить придирливі знавці і кажуть: «У вас тут не правильно. У вас не так зроблено». Я завжди відповідаю таким людям: «Згоден. Робота не ідеальна. Важко передати всі деталі у зменшеному майже у сто разів барельєфі. Ви зробіть таку саму. Покажіть як правильно і я обов’язково врахую свої помилки». Більше з подібними репліками до мене цей відвідувач не підходить. Говорити можуть всі, а от зробити…

Роботи майстра не тільки вражаюче естетичні, акуратно виконані, вони ще несуть і пізнавальний характер. Під кожною роботою автор розміщує коротку характеристику будівлі, опис та історію.

На запитання про творчі плани на майбутнє Йосип Борисович лише посміхнувся.

- Як сказати. У мене є дві папки «Зроблено» і «Ще зробити». Потрапляє на очі щось цікаве і все складаю в цю папочку. Так от виходить що папка «Ще зробити» набагато товща…

Роботи Йосипа Борисовича Осташинського мають потужну енергетику бо виконані легкою рукою і з чистим помислом. Всі вони освячені. Від них віє неймовірним теплом і спокоєм. Вони притягують до себе і заспокоюють.

- Мені подобається, що мої виставки допомагають не тільки людям з фізичними вадами. Я щасливий коли хтось приєднується до цієї творчості і не думає про свої проблеми. Треба творити і тоді всі неприємності тебе залишають. Адже рукотворне мистецтво лікує.

І дійсно, в роботах майстра відчувається його прагнення допомогти, його небайдужість, щирість і відкритість душі. Йосип Борисович Осташинський – художник, який віддано, творчо і чесно несе людям свою мистецьку місію.

Віра ЯВТУШЕНКО