У рамках Шевченківських днів у Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д. Гурамішвілі пройшла відеолекція "Кінематографічна Шевченкіана». Дев’ятикласники гімназії ім. Т.Г. Шевченка, слухачі Університету третього віку та учні НВК «Гелікон» мали змогу завітати до бібліотеки аби познайомитися з цікавим дослідженням бібліографа Карач І.А. щодо втілення образу Великого Кобзаря та героїв його творів на екрані.
Ім'я Тараса Шевченка відомо в усьому світі, але якою насправді була ця людина, чим жила, про що мріяла та головне - яким бачила цей світ, на ці питання мало хто пробував відповісти. Відкрити завісу особистості Кобзаря намагалися кінорежисери, і кожний з них демонстрував у фільмах саме "свого Шевченка".
Якщо зібрати всі повнометражні ігрові фільми, присвячені життю Тараса Шевченка, а також екранізації його творів – набереться всього близько двадцяти картин. Більше половини з них, на жаль, створені ще у минулому столітті. Для порівняння: за творами Шекспіра знято близько 850 екранізацій, а за Львом Толстим – близько 200. І це не враховуючи десятків байопіків, тобто біографічних фільмів, про життя як першого, так і другого. Словом, не щастить Тарасу Григоровичу з кінематографом.
Глядачі мали змогу переглянути, як формувався канон кінематографічної постаті поета - від першої ластівки, статично-психологічного «Тараса Шевченка» Петра Чурдиніна (1926) через радянську класику, однойменний соцреалістичний фільм Ігоря Савченка (1951), де роль поета втілив Сергій Бондарчук, до тріумфу Івана Миколайчука в дисидентському за своїм настроєм «Сні» (1964). На жаль, анонсований на 9 березня 2018 року біографічний фільм про Шевченка з робочою назвою «Тарас. Повернення» на даний момент так і не вийшов на екрани.
Фільми документального блоку: телепроект Юрія Макарова «Мій Шевченко» (2001 р.), журналістське дослідження Світлани Усенко «Таємниця Генія Шевченка» ( телеканал 1+1, 2014 р.) та документальний фільм власного виробництва канала «Інтер» «Шевченко. 200 років самотності» - проливають світло на біографію поета й художника і допомагають відчути фактологічний і соціальний контекст, в якому Шевченко жив і писав.
З екранізаціями творів Шевченка ситуація і зовсім безнадійна. Першою в історії екранізацією твору Шевченка став фільм «Катерина» (1911). Три фільми за мотивами творів Шевченка зняв режисер Іван Кавалерідзе ( він же автор пам’ятника Кобзареві у м. Полтава): «Злива», сюжет якого заснований на поемі «Гайдамаки»(1929); «Коліївщина» (1933), сценарій для якої йому довелося переписувати 17 разів; стрічку, в якій вільно інтерпретується поема «Кавказ», під назвою «Прометей»(1936)
Те, як ставилися до творчості Шевченка в СРСР протягом наступних двадцяти років, красномовно показують два варіанти екранізації його п’єси «Назар Стодоля»: 1937-го (Георгія Тасіна) і 1954-го (Віктора Івченка).
У 1959 році вийшов фільм-балет «Лілея», (лібрето Всеволода Чаговця, музика Костянтина Данькевича, поставлений за мотивами «Кобзаря»).
У 1963 році за мотивами опери Михайла Вериківського був знятий фільм «Наймичка», сюжет якого грунтувався на однойменному творі Шевченко.
Наостанок згадаймо екранізацію Кобзаревої прози – «Капітаншу», телефільм Бориса Квашньова 1987 року з Богданом Ступкою в ролі Тумана.
Документальна стрічка "Кобзар. Історія однієї книги" - це фільм-біографія, але аж ніяк не людини. Головною дійовою особою цієї історії виступає книга. Автори проекту, зокрема Т. Ткаченко, намагаються відповісти на такі питання: як складалася доля книги, як "Кобзар" вплинула на культуру в контексті світової історії, які чинники сформували національний стрижень свідомості Т. Шевченка.
Вивчення біографії Кобзаря – людини і «Кобзаря» - книги іще далеко не завершилось. Воно триває і триватиме ще довго, формуючи святі для кожного українця поняття: «Мій Шевченко», «Мій Кобзар».
