Наше життя залежить від сонця. Людина перебуває у глибокій залежності від небесного світила, від змін дня і ночі, місяців року. Процес адаптації людини до всіх змін на землі був довготривалим, але поступовим і це важливо у плані розуміння того, як може вплинути перехід змін часу на людину. На сьогодення однією з важливих проблем медичної науки і практики є вивчення процесів хроноадаптації та хроноакліматизації.
Відомо, що практично всі живі організми на Землі (за виключенням тих, що проживають в абсолютній темряві), мають досить жорстку прив’язку активності функціонування органів та систем до світлового періоду доби (чи року в приполярних регіонах). У тварин це пов’язано з тим, що світло, коли потрапляє на сітківку очей, викликає зменшення продукції мелатоніну епіфізом, який у відсутності світла активно продукується та викликає гальмування активності практично всіх систем регуляції в організмі. У рослин цей механізм реалізується внаслідок дії світла на надземну частину.
Цей феномен також стосується людини. Тому найвища активність функціонування органів та систем спостерігається вранці, а до вечора цей рівень знижується за рахунок виснаження. Протягом року ми спостерігаємо зміни активності: навесні, коли світловий день збільшується – зростає активність систем регуляції, в тому числі збільшується продукція гормонів; восени – навпаки.
Це явище називається «біологічні ритми». Звичайно люди в різному ступені на протязі світлового дня реагують зміною активності систем регуляції. Тому виділяють тип людей, що умовно називаються «жайворонки» – коли системи регуляції більш активно включаються вранці, але й швидше виснажуються. Інший тип людей визначають терміном «сови» – коли системи регуляції менш активно включаються вранці, але довше функціонують увечері.
Але загалом всі ми підкоряємося дії світлового періоду доби та року.
Ці механізми пристосування виробляються та закріплюються в організмі, тому погодинні зміни освітленості, що виникають внаслідок переміщення людини по часових поясах, викликають в організмі відповідні необхідні зміни активності регуляції.
Загалом для дорослої здорової людини це фізіологічні процеси перебудови активності регуляторних процесів, однак не завжди ці процеси протікають без патологічних наслідків. Найбільш характерним прикладом є перехід населення багатьох держав світу на так званий умовний «літній» та «зимовий» час. Всі ми відчували на собі деякий дискомфорт в період близько двох тижнів після зміни часу. Окремі люди реагують на таку зміну часу більш виражено.
На сучасному етапі розвитку суспільства проблема хроноадаптації та хроноакліматизації людини набуває особливої актуальності в зв’язку зі збільшенням контингенту осіб, які по характеру своєї діяльності повинні досить часто змінювати своє місцеперебування (пілоти пасажирських авіаліній далекого сполучення, спортсмени, бізнесмени, туристи, вахтовики та ін.). Короткочасна чи довготривала міграція населення по часових поясах викликала необхідність вивчення медичних аспектів проблеми хроноадаптації та хроноакліматизації людини.
Терміном «хроноадаптації» визначають комплекс змін активності регуляторних систем зворотного незавершеного характеру при короткочасній зміні місця перебування по часових поясах (до двох тижнів). Терміном «хроноакліматизація» – створення нового динамічного стереотипу реагування організму на зміни світлового періоду доби при довготривалому перебуванні (більше двох тижнів). У цьому випадку біологічні ритми набувають нової, пристосованої до існуючих умов освітлення, схеми.
Реакція систем регуляції людей на зміну часових поясів неоднозначна: вона залежить від віку, статі, стану здоров’я, характеру та умов праці, харчування та ін.
Як правило ця реакція проявляється у вигляді відчуття дискомфорту, зниження працездатності, порушень апетиту, зниження неспецифічної резистентності, загострення хронічних захворювань.
З плином часу організм пристосовується до нових умов, і як правило настає повна хроноакліматизація. В окремих випадках цей період може розтягуватись на тижні, і навіть місяці. Але зникнення суб’єктивних та наявних об’єктивних проявів ще не може свідчити про те, що акліматизація пройшла без ускладнень. Так, за даними вчених Інституту фізичної культури та спорту ім. Лесгафта (м. Санкт-Петербург) близько 3% спортсменів (практично здорові дорослі люди) не здатні без патологічних наслідків переносити багаторазову короткочасну хроноадаптацію. Що стосується дітей раннього віку – до 1 року (ретроспективні спостереження за членами сімей військовослужбовців колишнього СССР), то для них цей відсоток складає близько 30%. Причому ці діти набували хронічного захворювання (гломерулонефрит) не відразу, а через 3 – 5 років після переїзду сім’ї до нового місця служби батька через 5 – 8 часових поясів (центральний регіон – Далекий Схід, чи навпаки). Для дітей віком 1 – 3 роки відсоток ускладнень знижується до 10 – 15%, старше 3 років – ще нижче.
Тому медичні рекомендації зумовлюють обмеження міграції дітей молодшого віку більше ніж через 3 часових пояси одноразово, без проміжної хроноадаптації в межах 2 – 3 тижні.
Особливу занепокоєність у лікарів викликає контингент вахтових робітників, які працюють по схемі: 2 тижні – на вахті (Аляска, Північне море, узбережжя Північного льодовитого океану та ін.), а 2 тижні – відпочивають вдома – центральні регіони Європи, Євразії, Америки. Це критично напружений ритм акліматизації взагалі, і хроноадаптації конкретно, тому що регуляторні системи, в тому числі і терморегуляція, просто не встигають пристосовуватись до нових умов. Тому розроблені конкретні медичні обмеження по роботі в такому випадку – не більше 2 років одночасно, і не більше 8 років загалом, з обов’язковими річними перервами через кожні 2 роки. Навіть при цих жорстких обмеженнях, а також ретельному медичному обстеженню на попередніх та періодичних медичних оглядах, обов’язковому наданню безкоштовних санаторно-курортних путівок кожен рік, середня тривалість життя цього контингенту робітників нижча, ніж у відповідної категорії населення, що працює по місцю проживання.
Отже висвітлення основних ланок патогенетичного ланцюга виникнення патології, обумовленої хроноадаптацією та хроноакліматизацією, дозволяє лікарю відслідковувати можливі варіанти розвитку захворювань, прогнозувати можливі наслідки, екстраполювати дані лабораторних та інструментальних досліджень, розробляти патогенетично обґрунтовані підходи до лікування та рекомендувати необхідні заходи профілактики.
Таким чином, у зв’язку зі змінами переходу часу можливі різні ступені складнощів, щодо перебудови біоритму, який залежить від стану нервової системи кожної людини, а також від віку і стану організму та особливостей трудової діяльності людини.
Осінньо-зимовий період, коли наступає темрява, коли людина все менше і менше перебуває на свіжому повітрі, менше рухається, більше часу знаходиться в закритих приміщеннях, частішають негативні прояви щодо її настрою та можлива депресія. Тому ці негативи необхідно побороти, постійно рухаючись та дбаючи про здоровий спосіб життя, не перевтомлюватись, дотримуватись режиму праці і відпочинку, відмовитись від шкідливих звичок. Свіжі овочі, фрукти, вітаміни мають бути в щоденному раціоні кожної людини. А недоліки нового біоритму в зв’язку з переходом на новий час можна подолати, якщо не буде створене величезне навантаження на наш головний мозок та нервову систему.
Тож дбайте про себе!
Олександр Катрушов, завідувач кафедрою гігієни, екології та охорони
праці в галузі УМСА, доктор медичних наук, професор
Валентин Шаповал, кандидат медичних наук, доцент, лікар-епідеміолог відділення ОНІ ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр держсанепідслужби України», заслужений лікар України
