14 грудня в Україні традиційно проводиться День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС - людей, які ціною свого життя і здоров'я змогли здолати страшну трагедію ХХ століття, що сталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС. У цей день ми привертаємо увагу як української, так і світової громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, — наших співвітчизників і жителів інших держав.
Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову. Вони були серед перших і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: «Треба», — вони нічого не питали, поїхали в «зону». Працювали. Кожен з них робив там свою звичну справу. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші години після лиха..
• Володимир Правик;
• Микола Ващук;
• Василь Ігнатенко;
• Віктор Кибенок;
• Микола Титенко;
• Володимир Тишура — перші, хто собою закрили вогонь...
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум'я шугали
Не до подвигів і не до звершень:
Ви ж собою людство заступали.
У Миргородській міській публічній бібліотеці ім.. Д.Гурамішвілі у фонді є невеличка книга Галини Ковтун « Я писатиму тобі щодня…» Ця книга особлива. Це повість у листах. Особлива вона тому, що присвячена Володимиру Правику, який був начальником караулу на атомній і першим кинувся назустріч біді. 23-річний Володимир Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення — направив свій пожежний загін на дах машинного залу. Адже в цьому залі знаходились усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.
Володимира Правика немає серед живих. Але якою чудовою людиною постає він – Герой Радянського Союзу, у своїх листах до коханої, до нареченої, до дружини! За час їхнього знайомства, дружби, спільного життя Володя написав Надії вісімсот листів!
«Дорога моя, мило людино! Ми знайшли свою долю: так і повинно було статися, і дітям своїм ми колись розкажемо, як у блакитній нашій юності стрілися ми для щастя і життя. Адже всі наші дні - це боротьба за те, щоб більше було добра і справедливості, чесності, більше світла, сумлінних справ, порядку. Це для нас і дітей наших.» . Чи могли вони знати, хіба могли подумати , що станеться лихо ,що по їх життю пройде та чорнобильська смуга , яка назавжди забере їхнє щасливе майбутнє.
Ми думаємо, що книга Г. Ковтун “Я писатиму тобі щодня…” допоможе вам , шановні наші читачі, доторкнутися до людського горя, страждання, любові до життя, відданості своїй справі, стане прикладом мужності, героїзму в наш мирний, але атомний час.
Запрошуємо всіх бажаючих відвідати нашу бібліотеку і прочитати книгу Г. Ковтун “Я писатиму тобі щодня…”.
Алла Федченко,
завідувачка
Миргородською міською бібліотекою
