Я це відчула на прем’єрі дитячого мюзиклу «Хочу у казку», натхненниця і композитор якого – Єлизавета Авочарова. Зазвичай спектаклі такого рівня готуються протягом навчального року. А цей мюзикл було підготовлено всього за 4 місяці, причому, найбільш навантажений репетиціями був лише останній канікулярний місяць червень.
Чому так швидко у них склався довий спектакль, при чому, що співали на сцені не вокалісти, а інструменталісти, ‑ дивується навіть перший заступник директора ХССМШі Тамара Сенченкова (доречі, автор поетичних текстів цього мюзилу!). Можливо, діти «хотіли у казку». Можливо, чари доброї феї Авочарової («нашої Лізочки» ‑ почула, як звуть її діти поза очі) так гарно на них впливали. Можливо, захоплення цим спектаклем їхніх батьків, котрі створювали костюми і декорації, наспівували улюблені мелодії зі спектаклю, і разом зі своїми дітьми потрапляли у казку, теж сприяло успіху. А, можливо, вони просто талановиті – наші діти; і як тільки для них розумні і талановиті дорослі створюють умови Творчості, Самовираження і Свободи – вони розквітають як рослини на доглянутій клумбі.
Після спектаклю мені пощастило поговорити з прекрасним юнаком – вихованцем ХССМШі, Харківського музичного училища ім. Б. Н. Лятошинського, а тепер студентом Харківського університету мистецтв ім. І. П. Котляревського Олексієм Коноровим, який грав роль батька у цьому мюзиклі, а також був автором сценарію, педагогом по вокалу і хореографом: «Для мене цей спектакль – велика подія. По-перше, я зумів повернутися до дитинства, а це дуже для мене важливо, бо моя доля склалася так, що у 16 років я був змушений стати дорослим; по-друге, я спробував себе у роботі з дітьми і зрозумів, що це буде одним із головних напрямів моєї діяльності; а, по-третє, ‑ я просто відчув себе щасливим!»
Ми всі, хто був на спектаклі, відчули себе щасливими, бо потрапили у дитинство – джерельно чисте, щире і добре. Хочеться подякувати за ці надзвичайно важливі для нас почуття усьому великому колективу, який працював над спектаклем, і його натхненниці – Єлизаветі Євгенівні Авочровій.
Спектакль відбувся не на незайманому місці. Це результат наполегливої десятирічної праці «Театру пісні» Єлизавети Авочарової. «А тепер, ‑ всміхнулася своєю по-дитячому наївною усмішкою ця талановита жінка, ‑ кожного року по мюзиклу.
Тетяна Казакова,
фото Анфіси Сметаніної
