Кожного року в четверту суботу листопада українці з тугою в серці та сльозами на очах вшановують світлу пам'ять мільйонів, котрі стали жертвами голодних лихоліть першої половини ХХ століття. Напередодні роковин Голодомору 32-33 років миргородці запалили свічку пам'яті на знак вшанування невинно загиблих земляків. У переддень річниці Голодомору представники міської влади, трудових колектив та громадських організацій і учні прийшли у Сквер Скорботи, щоб пом"янути невинно убієнних жертв тоталітарного режиму. Учасники мітингу-реквієму згадали трагічні сторінки історії та молилися за безсмертні душі земляків.
За словами секретаря міської ради Наталії Гирки, голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, яка роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. Спільний біль, спільна пам’ять і спільний обов’язок – ці слова стосуються не тільки нашого минулого, але й, на привеликий жаль, мають сенс у нашому сьогоденні. Тож, нехай найвищим пам’ятником мільйонам жертв буде світлий храм нашої душі, сповненої скорботи та молитви за їх упокоєння!
Про трагедію національного масштабу та людей правди – тих, хто не боялися говорити та писати про Голодомор, навіть у часи, коли це могло коштувати життя, мовив директор краєзнавчого музею Андрій Фесенко. До когорти дослідників чорних сторінок історії України належить і наш земляк Олександр Дунь.
«Народився я 1947 року, тобто під час третього голодомору, - пише він у своїх спогадах. – Чи не єдиним моїм порятунком була сестра Ніна і її «лялька» – прожований хліб або сухар, замотаний в марлю і прив'язаний до великого ґудзика, щоб я не проковтнув поживу. Мама від недоїдання хворіла, тому й не годувала мене»,
Для миргородського Музею жертв Голодомору Олександр Джунь власними силами зібрав багато речей, які ілюструють життя дітей, що шукали тут порятунку від голодної смерті. Ночви, встелені соломою – замість ліжка, лялька, вкрита рядниною – як дитина, яка лежала напівгола у студенній хаті, старі жорна, які колись не хотів віддавати дід Олександра Джуня, коли у так званих "куркулів" забирали для колгоспів реманент. Біля жорен стоять "дерев'яки" - взуття, яке колись замінювало дітям чоботи. На стінах висять карти та схеми, які оповідають історію Миргорода від козацького повстання до сьогодення. Зібрано у музеї і багато фотографій тих, хто допомагав дітям у притулку, хоч і сам знемагав від голоду. Численні спогади очевидців Голодомору 1932-33 рр. та їхніх дітей Олександр Джунь зібрав у невеликій книзі "Чорні роки Миргородщини".
Учасники мітингу поклали квіти до підніжжя пам’ятнику жертв Голодомору. Настоятель Іоано-Богословської церкви протоієрей Петро відправив поминальну службу за невинно убієнними.
В пам’ять про мільйони загиблих від Голодомору Український інститут національної пам’яті закликає всіх мешканців України 28 листопада 2015 р. о 16:00 приєднатися до загальнонаціональної хвилині мовчання, за можливості – біля меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв Голодомору у вашому місті чи селі. Також закликають із настанням темряви запалити і поставити свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору – на знак скорботи і пам’яті про мільйони загублених життів наших співвітчизників.
