15 лютого український народ відзначає День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 29 річницю виводу військ колишнього Радянського Союзу з території Республіки Афганістан. Цього дня ми вшановуємо мужність і героїзм воїнів, яким довелося нести не легку військову службу під час локальних війн, що вирували у різних країнах світу, вкотре з глибоким сумом згадуємо тих, хто віддав тоді найдорожче – своє життя. Це день пам’яті за загиблими нашими співвітчизниками. 3360 посланців з України не повернулися у рідний край до власної домівки.
Немає таких слів, якими можна передати горе батьків, котрі втратили своїх дітей на афганській війні. Саме такого тяжкого горя зазнали миргородські сім’ї, котрі втратили своїх синів. Згадаємо їх поіменно – рідних, незабутніх.
Прапорщик Олександр Олексійович Лупінін народився 21 травня 1951 року в селі Почанці Миргородського району. Закінчив середню школу №8 м.Миргорода, Хорольський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. 4 травня 1971 року призваний на строкову військову службу. В 1973 році демобілізується, працював в районному телефонному зв'язку. В 1974 році призваний Миргородським ОМВК на понадстрокову службу. Закінчив школу прапорщиків міста Самарканда. З 1976 по 1977 роки проходить службу в Анголі. З квітня 1981 року Афганістан. Командир бойової обслуги приводної радіостанції, уміло забезпечував бойові польоти авіації в районах Газні, Чагчаран, Кандагар. 28 червня 1982 року в районі аеропорту м. Кабул обслуга радіостанції була атакована противником. Лупінін, проявивши сміливість і рішучість, організував відбиття нападу, вивів радіостанцію із зони обстрілу. В цьому бою він отримав смертельне поранення, не приходячи до свідомості, помер. Похований на Почапському міському цвинтарі. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Рядовий Зона Сергій Олексійович народився 29 січня 1968 року в с. Велика Обухівка Миргородського району. Закінчив місцеву середню школу, Гадяцьке профтехучилище. Працював механізатором в місцевому колгоспі ім. Іващенка. 9 квітня 1986 року призваний на строкову військову службу в Афганістан. Брав участь в 9 бойових операціях. 7 грудня 1986 року в складі загону забезпечення руху супроводив колону з боєприпасами та продовольством. В районі населеного пункту Чарикар провінції Парван колона була обстріляна. Почався бій. Рядовий Зона вивів танк на стратегічно вигідну вогневу позицію. Прицільним вогнем знищено декілька кулеметних обслуг, це забезпечило успіх проходження колони, атака противника відбита. В цей час танк рядового Зони було підбито ворожою гранатою. Сергій загинув в машині. Із нарису "Логіка мужності", що була розміщена в місцевій газеті говориться, що механік-водій Сергій Зона, який із заряджаючого перевчився на механіка-водія та дуже добре знав свою справу, ділячись власним досвідом з молодшими товаришами. В останній атаці екіпаж танку вже вийшов на рубіж, але був закиданий душманськими гранатами. Одна з гранат попала у відділення механіка-водія Сергія. Так загинув молодий хлопець з Миргородщини. Сергій Зона нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований у рідному селі Велика Обухівка.
Молодший сержант Василь Олексійович Синящок народився 23 квітня 1965 року на Миргородщині, хутір Синящок біля села Остапівка. Закінчив 8 класів Остапівської середньої школи. Далі ПТУ в місті Полтаві, отримана професія фотографа.В листопаді 1983 року Сергія призвано на строкову військову службу., З квітня 1984 року закінчив учбовий підрозділ та був направлений до Афганістану. Молодший сержант Синящок брав участь в 19 бойових операціях, діяв рішуче, мужньо і відважно. З 13 серпня 1985 року брав участь в бойових операціях в провінції Гур. 31 серпня 1985 року при прочісуванні одного із районів, група в складі якої знаходився молодший сержант Синящок потрапила в засідку противника. Зав'язався бій. Сергій зайняв вигідну позицію, відкрив вогонь. Діяв рішуче та мужньо, що дало можливість знищити дві кулеметні обслуги. Але в цьому бою він отримав смертельне поранення. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований на цвинтарі с. Остапівка Миргородського району.
Капітан Свінін Валерій Олександрович народився 22 березня 1954 року в селі Варші Кіровської області. Після закінчення середньої школи 1971 року вступив до Політехнічного інституту, але навчання було перервано у зв’язку з призивом на військову службу. 27 жовтня 1973 року закінчив авіаційні військові курси, отримавши військову спеціальність стрілець-радист. У серпні 1974 року вступив до Челябінського вищого командного училища штурманів, яке закінчив у серпні 1979 року. З 1984 по 1985 рік був військовим радником в одній із африканських країн. З 1986 по вересень 1987 року проходив військову службу у 831 полку винищувальної авіації м. Миргорода. 1987 року проходив військову службу в Афганістані. 22 жовтня 1987 року під час бойового вильоту літак АН-26, в якому летів капітан Свінін був уражений ракетою «Стінгер», що випустили моджахеди. Капітан Валерій Свінін та його бойові побратими загинули. Капітан Свінін нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований за місцем народження. Родина Валерія Свініна проживає у місті Миргороді.
Війна зламала життя багатьом молоди хлопцям та не дивлячись на афганське пекло, вони з честю виконали всій громадянський обов’язок, залишилися вірними присязі до кінця. Вічна їм пам'ять.
Вони показали найкращі риси героїзму та мужності своїх батьків та дідів, які перемогли нацизм у роки Другої світової війни. Війна на території Республіки Афганістан відрізняється своєю трагічністю, тривалістю з 25 грудня 1979 по 15 лютого 1989 року – майже 10 років, масштабністю бойових дій, чисельністю учасників та людськими втратами.
Ось що говорить гірка – убивча статистика:в афганській війні брали участь 160 тисяч посланців України, зазнали поранення понад 8 тисяч чоловік, інвалідами стали 3 тисячі 500 бійців, 80 пропали безвісти, 2729 матерів не дочекалися своїх дітей. Вдовами стали 595 жінок, без батька залишилося 711 дітей.
Сьогодні у Миргороді та районі проживає 228 воїнів-інтернаціоналістів, з низ 22 інваліди. Померло від ран хвороб 38 чоловік. І це число з кожним роком збільшується.
29 років тому 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон та пройшли через міст річки Амур-Дар’я біля містечка Термез. Однак, 15 лютого це не лише день завершення військової операції в Афганістані, а й день світлої пам’яті тих, хто не повернувся додому, хто загинув далеко від Батьківщини. Скільки б років не минуло з того часу коли Ви повернулися з війни до рідної землі, ця хвилина залишається назавжди у Вашій пам’яті.
Долю не вибирають – вона вибрала Вас пославши на тяжкі випробування на чужій землі. Ви не відступили від переконань і діяли так, як того вимагає совість, не шкодуючи своїх сил, а то й життя, проявили мужність та самовідданість, чим заслужили особливу повагу і шану нашого народу.
Жителі Миргородщини та весь ветеранський колектив пишається, що серед нас проживає видатний пілот-професіонал, легендарна людина, воїн-інтернаціоналіст, учасник бойових дій в Афганістані, перший заступник Головнокомандуючого військово-повітряних сил Збройних Сил України генерал-лейтенант авіації Леонід Петрович Фурса. З дитячих років Леонід Петрович мріяв стати військовим пілотом та любив спостерігати за польотами літаків. У 1964 році після закінчення середньої школи вступив до Харківського Вищого військового авіаційного училища пілотів. Потім закінчив військово-повітряну академію. Військову службу проходив у різних містах та за кордоном. З листопада 1988 по травень 1994 року був командиром винищувальної дивізії в місті Миргороді. З серпня 1986 року був командиром полку винищувальної авіації в Афганістані. 16 квітня 1987 року неподалік містечка Хост на сході Афганістану його літак був підбитий ракетою душманів, яка розірвалася в соплі двигуна, а його поранено у спину. Він не поспішав катапультуватися а спробував посадити літак на найближчому аеродромі. Лише, коли його машину почало закручувати і літак уже падав нічого не залишалося крім аварійного катапультування. За час військової служби Леонід Петрович освоїв всі види військових літаків, включаючи і американський F-16. Під час проходження служби у Збройних Силах був нагороджений орденами: «Червоної Зірки», «За службу Батьківщині» , «Червоного Прапора» та орденом «Леніна» та багатьма медалями. 2004 року завершив службу і зараз на заслуженому відпочинку.
Давайте згадаємо наших земляків, які за проявлені мужність і відвагу були нагороджені орденами Червоної Зірки: кавалер двох орденів Червоної Зірки та медалі «За відвагу» Панченко Костянтин Олександрович. Орденоносці «Червоної Зірки»: Грінченко Сергій Миколайович, Гусєв Олександр Анатолійович, Дорофеєв Василь Леонідович, Кивенко В’ячеслав Миколайович, Ксьонз Володимир Григорович, Проказін Леонід Ілліч, Склярук Павло Петрович, Старцев Кирило Сергійович, Терещенко Іван Миколайович, Цисарев Юрій Іванович, Юрченко Юрій Миколайович,
Нагороджені медаллю «За бойові заслуги» та медаллю «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу ДРА» : Верба Петро Іванович, Гора Сергій Васильович, Жлобін Геннадій Олександрович, Квітка Олександр Миколайович, Пляшник Анатолій Іванович, Романенко Микола Андрійович, Цілуйко Наталія Григорівна.
Нагороджені медаллю «За відвагу»: Коваль Володимир Вікторович, Побережний Віктор Миколайович.
Ваш інтернаціональний обов’язок навчив Вас цінувати порядність, дружбу та ціну життя і миру. Ви які пережили загибель своїх друзів, бачили горе та руйнування і жахи війни ніколи не думали що Вам через багато років доведеться взяти у свої руки зброю і захищати свою Батьківщину на сході України. Ви постійно надаєте волонтерську допомогу учасникам АТО. Ви стали взірцем для молодих воїнів, прикладам мужності та героїзму. Ви навчаєте молоде покоління бути патріотами своєї Батьківщини, знайти своє місце в житті, виховуєте справжніх людей. Ви присягали на вірність Батьківщині, військовому братству і клятву свою дотримали. Тож прийміть щирі побажання від Миргородської міської організації ветеранів України Вам і Вашим родинам міцного здоров’я, сімейного щастя, добробуту і довгих, щасливих років життя, а наші державі Україні - єдності, злагоди та миру.
Голова Миргородської міської організації ветеранів України
В.Ю. Вертелецький
