Що не кажіть, а не кожен дорослий зможе похвалитися тим, що вміє самовіддано працювати над улюбленою справою. Так само не кожен здобуває й численні творчі перемоги не те що у п'ятнадцять років, а й у більш зрілому віці. А ось за плечима юних віртуозів-скрипалів Олександра Величка та Ольги Стороженко - величезний букет перемог як на обласних, так і всеукраїнських та міжнародних конкурсах.

Тож цими днями у невеликій, але затишній залі Миргородської дитячої музичної школи зібралися справжні поціновувачі музичного мистецтва, аби з допомогою талановитих скрипалів Саші й Олі відчути і зрозуміти щемливу й шляхетну душу скрипки. І скажу відразу: як і очікувалось, звітний концерт одних із найкращих учнів викладача Тоголукової Т. Г.  не залишив жодного байдужого у залі слухача.

Величко Саша розпочав свої кроки у світ музики, коли йому виповнилося лише п'ять років, адже його батьки - професійні музиканти: мама, Юлія Анатоліївна, - викладач по класу акордеону, а тато, до речі, нині відомий в окрузі магістр бджільництва, - викладач по класу баяна. Старша сестра Тетяна як піаністка закінчила музичну школу з відзнакою. Але витоки генетичної любові до скрипки йдуть углиб по лінії батька.

Отже, Сашин прапрапрадід Дмитро грав на скрипці. Його син і Сашин прапрадід Микита жив у селі, був теслею, майстрував брички й фаетони, а ще виготовляв справжнісінькі скрипки. Його син Іван, який доводиться Саші прадідом, був скрипалем-самоучкою. Музика для нього все життя була як жива вода, як повітря, без якого неможливо жити. Він пройшов Другу світову війну, отримав численні поранення, але дійшов аж до Австрії і Болгарії й повернувся додому з величезним скарбом - великою кіпою нот. Закінчивши з відзнакою музичні курси й опанувавши нотну грамоту, він став керівником духового дитячого оркестру. А ще грав у складі троїстих музик, які об'їздили майже всю Україну - від Сорочинського ярмарку до палацу культури "Україна" у місті Києві.

У той день, коли народився Саша Величко, не стало його прадіда Івана Микитовича. У спадок своїм нащадкам він залишив не лише музичні здібності, а й скрипку, на якій зараз грає Саша Величко. Ось так із благословення прадіда Саша вже майже десять років веде музичний діалог зі скрипкою. Мати генетичні здібності - замало для успіху. Потрібен ще і взірець. Для когось це композитор чи артист, а для Олександра взірцем став його друг Андрій Дерій, який зараз навчається в Києві в інституті музики Глієра.

Учитель може або відкрити двері у світ музики, як це вміло, але не нав'язливо робила Т. Г. Туголукова, або ж назавжди закрити їх. А ось перші кроки до успіху кожен робить самостійно.

Оля Стороженко почала крокувати у світ музики, міцно тримаючи за руку найдорожчу свою людину - маму, Ларису Григорівну. Дівчинці було лише два роки, коли вона намагалася вхопити смичок старшої сестри під час занять. Саме тоді мама й сказала, що Оля, напевне, буде скрипачкою. А відтак уже з трьох років мама власноруч почала мостити скрипку на плече доньки й навчала її тримати смичок. Неабияка витримка й терплячість дали змогу Олі досить швидко досягти висот на музичному олімпі. За численні перемоги у конкурсах, а саме у конкурсі багатодітних родин, Оля була нагороджена путівкою до "Артеку".

… Прозвучали останні акорди звітного концерту. Слухачі, ще перебуваючи в полоні музики, не відразу й зрозуміли, що настав час прощатися із своїми кращими учнями й товаришами по навчанню. Вони ж бо залишають школу і вирушають у свій подальший творчий шлях до вершин ще більш вагомих перемог. Тож у добру путь, шановні скрипалі-віртуози, і хай вам щастить в усьому.

Віра ЯВТУШЕНКО