Єлизавету Авочарову миргородці запам’ятали ще з минулого року і по конкурсу естрадної пісні, який вона організувала і головою жюрі якого була, і по її концерту авторської пісні, а головне – по заходу, котрий хочеться назвати «парадом камерних ансамблів» (саме завдяки йому ми побачили на сцені багато незвичних інструментів і занурились у музичні дива)... Тому 8 липня 2016 р. у РБК на концерті учнів класу викладача-методиста Харківської середньої спеціальної музичної школи-інтернату (ХССМШі) Єлизавети Авочарової не було вільного місця.
У музичній десятирічці Єлизавета Авочарова веде предмет, якому навчають далеко не в кожній музичній школі. Предмет називається «камерний ансамбль і концертмейстерська майстерність». Восени цього навчального року Єлизавета Євгеніївна дозволила мені відвідати один з уроків камерного ансамблю. Це був дует: гобой (Кирил Демський) та фортепіано (Ксенія Філонська). Учні грали «Елегію» Ф. Пуленка (1899‑1963), якого називають «французьким Шубертом» (Шуберт, що пережив дві світових війни...). Діти зіграли твір по нотам – чисто, грамотно, але якось формально. І тут до музики долучилась їх вчителька. Я не можу назвати те, що відбувалося, але це був не урок у загальному розумінні цього слова. Це був пошук глибинних смислів музики, її щирих, але дуже тонких одкровень, що відкриваються не всім, а лише обраним. «За нотними пустелями я бачу яскраві міражі», ‑ якось сказала мені Єлизавета. І ось ці міражі Є. Авочарова щедро дарує дітям. Вона так показала ‑ не тільки словами, але й жестом, мімікою, пластикою – усим своїм єством, як повинна звучати мелодія гобоя, що я подумала: мабуть, викладач володіє цим інструментом. «Та ні, я ж піаністка ‑ і ні на чому більше не граю, хіба що трохи співаю», ‑ всміхнулася викладачка. Вчителька розкривала таїни гри на фортепіано і для піаністки: специфічна педалізація у цьому творі, незвичні гармонії... а ще вчила, як треба вміти слухати партнера, бути з ним у постійному діалозі. Наприкінці уроку діти були іншими, ніби «просвітленими». Цей звичайний для Єлизавети Авочарової, але не звичайний для мене ‑ урок з ансамблю в ХССМШі ‑ став однією з тих духовних скарбничок, які живуть в душі вічно. Урок проникнення у таїни і чари музики...
І ось на концерті я знову почула цю музику – «Елегію» Ф. Пуленка. Цей твір Є. Авочарова інтерпретувала як можливість щастя, гармонії, злиття двох істот, яку щось зле і сильніше за них нищить, руйнує... Вони залишаються живими, але майже зломленими. Молоді виконавці зуміли завершити твір на емоції тривожного передчуття... Це було так точно за авторським замислом, і так відповідало нашому сьогоденню!...
На концерті виступило багато розмаїтих колективів ‑ професійних, якісних, глибоких. Кожний колектив – зі своєю цікавинкою. Одні склалися давно, інші народилися щойно ‑ під час занять у літній школі...
Для «Мілонги» (попередниці танго) сучасного французького композитора Т. Пелікана Єлизавета спеціально розшукала і придбала дивний інструмент – гуіро (з характерним трохи тріскучим звуком), щоб усе було так, як задумав композитор. Вимогливість до себе як до виконавця, що повинен достеменно передати замисел композитора, передається і її учням.
Тетяна Казакова,
фото Анфіси Сметаніної
