Якщо до часів пізнього середньовіччя лікування хворих було справою талановитих самоуків - костоправів, травознавців, відунів (екстрасенсів), навіть цирульників, то з XVIII ст. в Україні усталилася практика офіційного фахового навчання медичних працівників. Розрізнювалися поняття "доктор", "лікар", "оператор", "штаб-лікар", "підлікар". Доктором ставав лише той, хто закінчив медичний факультет у закордонному університеті, лікарем називали фахівця, який здобув освіту в межах Російської імперії, оператором - хірурга. Штаб-лікар - це військовий медик, а підлікар - особа з молодшого медперсоналу або учень госпітальної школи.
У XVIII ст. серед усіх докторів медицини в імперії українці становили тільки 8%, росіяни - 4%, решта ж були іноземцями. В Україні найчастіше медичного фаху набували діти священиків і козаків, рідше - міщан і селян. Більшість із них здобувала основи знань у Київській академії, семінаріях і колегіумах, а вдосконалювала лікарські знання і вміння в європейських університетах і в Петербурзькій госпітальній школі. Навчалися там і студенти з Миргорода.
При гетьманській адміністрації, при Миргородській полковій канцелярії теж служили лікарі. Однак брати на медичну службу іноземців навіть гетьман міг тільки з "августейшего соизволения" імператорської особи. Так 1730 року гетьман Д.Апостол звертався до імператриці з проханням дати дозвіл видавати з військового скарбу гроші на утримання доктора Бенедикта Бока "для курации всяких болезней гетману и иным войсковым людем".
Послуги приватних лікарів були не дешевими, тож користуватися ними могли, здебільшого, заможні люди. Рівень кваліфікації лікарів був різним, як і плата. Цікавий запис знаходимо в щоденнику генерального хорунжого Миколи Ханенка за 1743 рік: лікар Копс протягом 2 днів лікував йому поперек мазями й чаєм, після чого господар "дав йому за візиту 3 р., і хліба, а саме: осьмачку жита, чвертку пшениці, стан горілки, 4 гусей і 6 курей".
Про рівень деяких тогочасних лікарів може свідчити такий-от запис у щоденнику генерального підскарбія Якова Марковича за 1724 рік: "Дочері моєй Настусі, захоровавшой уже тому дней з десяток на горло, cataplasma прикладана: гніздо ластовинеє, корень фіялковий і кал собачий варили в молоці і тим горло обкладали".
На Миргородщині, у Сорочинцях, впродовж деякого часу, до 1771 року, працював лікарем Андрій Якович Італинський - вихованець Київської академії та Московської й Петербурзької госпітальних шкіл. Родом із гоголівського хутора Купчиного (згодом Василівка, нині Гоголеве) походив відомий український медик другої половини XVIII ст. Денис Васильович Волчанецький. Здогадуємося, що він походив із козацького роду Вовків, а змінив прізвище згідно з традицією, яка діяла в ученому середовищі Київської академії. Його міг знати односелець - дід письменника Миколи Гоголя Панас Дем'янович Гоголь-Яновський.
Лікарі, як і інші поміщики, часто мали підданих - посполитих, кріпаків. В архіві Полтавської казенної палати зберігалася справа "о захващении лекаром Фридрихом казенного подданного в Сорочинцах". Мав селян і знаменитий сорочинський лікар Михайло Якович Трохимовський (про нього детально йдеться в нашій книжці "Миргородщина козацька і гоголівська").
На початку ХІХ ст. у хворих був не надто великий вибір лікарів. 1804 року в усій Полтавській губернії їх налічувалося всього лиш 32, а на одного лікаря припадало 40 тисяч населення.
Один із найбагатших дідичів Миргородського повіту Д.П.Трощинський, родич Гоголів, у 1820-их роках тримав у своїй садибі в Кибинцях власного лікаря й стоматолога, яким надавав помешкання - окремі будинки.
В.Я.Ломиковський, поміщик хутора Парк-Трудолюб, часто звертався до місцевих лікарів. Крім свого друга, лікаря М.Я.Трохимовського, він удавався до послуг медиків сусідніх повітів. Із одному з листів 1830 року він писав: "В Лубнах находится один преученый немец, вольнопрактикующий, бывший в путешествии вокруг света… не один человек хвалится его искусством… Есть еще … харьковский питомец, родом миргородец, бескорыстный. В Хороле есть венский питомец пан Жидовский…, удачный врач на отчаянных консилиях, но такой Іюда, что нарочно портит больного, чтобы дольше молоко доить". Гомеопатів, які в той час стали популярними, Ломиковський називав шарлатанами. Недолюблював він і лікарів-іноземців: "Плохая надежда на такую немоту". А от на смерть 1823 року Баура, "доброго доктора", який лікував родину Ломиковського, він відгукнувся з великим жалем.
Місцеві дворяни досить критично ставилися до "многих отвратительных латинских соусов, изготовляемых эскулапами нашими, большею частью в печке несытого корыстолюбия, нежели сострадания к страждущему человечеству".
У 1820-их роках багатих миргородців "пользовал" лікар Федір Прокопович Голованьов із Лубен і його дружина-акушерка. Він лікував Василя Панасовича Гоголя-Яновського, батька письменника, коли той мешкав у садибі Д.П.Трощинського в Кибинцях.
1833 року в містечку Сорочинцях жив Карл Кіндратович Баніх, "доктор кінної артилерії". Він був близьким до гоголівського середовища - родин Трохимовських і Данилевських. У лікаревого сина Ф.К.Баніха збереглися цінні документи - 55 листів М.В.Гоголя до його друга О.С.Данилевського.
Із початку 1840-их років на Миргородщині оселився лікар Густав Якович Руппейнет (Руппенейт) - виходець із Риги, який одержав ступінь доктора медицини в Дерптському університеті. Спершу він працював лікарем у Миргородському повітовому й Обухівському народному училищах, згодом мав вільну медичну практику в Сорочинцях, обслуговуючи, здебільшого, маєтки поміщиків. Родина Гоголів-Яновських після смерті їхнього друга, сорочинського лікаря М.Я.Тро-химовського, вдалася до послуг Руппенейта. Відомо, що 1856 року Густав Якович приймав пологи в сестри письменника Єлизавети Василівни Гоголь (Бикової) в будинку О.М.Трохи-мовського в Сорочинцях.
Із другої половини ХІХ ст. на Миргородщині з'явилася велика когорта високоосвічених земських лікарів, які піднесли медичне обслуговування на якісно новий, вищий рівень.
Л.РОЗСОХА, заступник директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України.
