Лише трохи більше місяця тому курсант Андрій Роспотнюк приймав щирі поздоровлення з нагоди свого 21-го дня народження. Здавалось, попереду – такий неосяжний та сповнений надіями шлях, всесвіт прагнень та можливостей, вірні та надійні друзі й наставники, улюблена родина. Що ще потрібно людині для повного щастя? Мабуть, окрім  бажань, щоб і доля тому хоч трохи сприяла. Але вона розпорядилась інакше…

Того скорботного дня він стартував у вечірнє небо, щоб уже ніколи не відчути твердь рідної землі, а замість дружніх рукостискань побратимів прийняти обійми небесних ангелів.

Мальовничий  Миргород, звідки родом Андрій, славиться не тільки відомими курортами та багатою історичною спадщиною. Чистий, охайний та натхненний гоголівськими традиціями, він завжди приваблює численних гостей.  Але у ці дні у місті, і без того неквапливе життя, немов ще більше притишило свій ритм, а у розмаїтті барв природи додалось червоних та сірих кольорів. І наче повільнішими стали пориви осіннього вітру, трохи стишився пташиний гомін, і навіть сумні дерева шурхотом опалого листя оплакують непоправну втрату молодого життя.

За спогадами друзів дитинства та сусідів, Андрій запам’ятався їм як жвавий та допитливий хлопчина.

– Він дуже рано подорослішав,  – пригадує мешканка будинку, де минуло дитинство Андрія, пані Наталія. – Хоча і виховувала його мама Ольга Юріївна, але головним авторитетом для хлопця був його дідусь Юрій Петрович. Від нього Андрій перейняв цілеспрямованість та сумлінність, дисциплінованість і гостре відчуття справедливості.

Багатий  життєвий та військовий досвід не тільки дідуся були для Андрія прикладом для наслідування. Стати льотчиком спонукала і сімейна традиція, яку продовжила мама Ольга Юріївна. Вона проходила службу і служить дотепер у авіаційній бригаді тактичної авіації ПВК «Центр». Тому після закінчення 9 класу хлопець зробив перший крок у небо, вступивши до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Становлення молодого ліцеїста відбулося без особливих труднощів, за характеристикою командирів. Андрій мав успіхи в оволодінні знаннями та навичками військової справи. Свій талант і сумління він спрямував саме на профільні предмети, аби вступити до Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Тому чергову сходину до мети майбутній військовий авіатор подолав без особливих перешкод – у липні 2017-го з гордістю одягнув однострій  курсанта.

– Коли Андрій приїздив у відпустку додому, то заряджав усіх своєю енергетикою й позитивом, – ділиться спогадами його колишня однокласниця Ірина. – Веселий, товариський, завжди знаходив потрібне слово для підтримки, був готовий без вагань прийти на допомогу у скруту. Про свою майбутню професію розповідав із захватом, а небо любив, немов дівчину.

Надійний, справжній. Таким Андрія  назавжди запам’ятають рідні та друзі. Важко повірити, що  вогник його життя згас. Але у ці скорботні дні, за словами близьких юнака,  у пам’ять по Андрієві то не вогник свічки горить, то він з небес шле кожному з нас тепло свого серця.

Він залишився вірним мрії до останньої миті життя. Не зрадить курсант Андрій Роспотнюк їй і на небесах…

Володимир Лазарєв,

кореспондент АрміяInform